Лів спостерігала за своїм чоловіком. Він сидів за кухонним столом і щось друкував на ноутбуку. Меґі зазирала йому через плече. Донька здавалася їй більш пригніченою, ніж завжди. Протягом усієї подорожі Лів відчувала, що Меґі щось турбує, що вона ось-ось поділиться з мамою своєю таємницею, але щоразу в останню мить передумувала. Напевно, хотіла їй розповісти, над чим вони з батьком працюють, та все ж Лів вирішила, що слід викроїти трішки часу тільки для доньки й матері. Після того як вони усі разом покупалися, вона запропонувала Меґі піти вдвох на прогулянку:
— У татка була можливість повечеряти з тобою, тепер моя черга.
Відразу за ворітьми їхнього будинку проходила стежина, що вела до лісу. Еван наказав їм не відходити далеко. І прихопити із собою мобільні. Хтозна, що там може з ними трапитися у джунглях? Це був би не він, якби не хвилювався через дрібниці.
— Ти, мабуть, думаєш, що мені кортить дізнатися, що ви там із татом задумали? — запитала Лів, коли вони повільно крокували вузенькою стежиною, обабіч якої здіймалися непролазні хащі.
Меґі зиркнула на неї й усміхнулася своєю звичною усмішкою, що неймовірним чином щоразу надавала її обличчю особливої чарівності:
— Я скажу йому, щоб він тобі розповів. Він сказав, що й сам збирався зробити це увечері.
Лів кивнула:
— Чекатиму з нетерпінням…
— Мамо, він не хотів, щоб його життя зациклювалося на цьому, — продовжувала Меґі, — просто він не в змозі прийняти те, що сталося з Дені. Він вважає, якщо він здасться, то здадуться і всі інші і тоді…
— Тобі не треба захищати батька переді мною. Інколи може здатися, що це не так, але саме за це я його кохаю. Я поводилася з ним занадто суворо, хвилювалася за решту своїх дітей — за тебе, за Мета. Але я знаю, що тато просто робив те, що вважав правильним. Він так само вчинив би заради кожного з вас.
Лів пригадала цитату з улюбленої книжки Евана: Моє серце належить лише тобі, цілком. І так було завжди.
Вони пройшли ще трохи, сонце вже почало хилитися до небокраю і частково сховалося за верхівками дерев.
— Ти хотіла поговорити зі мною ще про щось?
Меґі зупинилася як укопана. Її очі налилися сльозами, через мить вона кинулася матері на шию і розридалася.
— Заспокойся, дівчинко моя люба, — примовляла Лів, погладжуючи доньку по худеньких плечах, — ти можеш розповісти мені все. Я все зрозумію. Розкажи мені.
І Меґі розповіла.
Розділ 58. Мет Пайн
У кімнатці над баром «Водопровідники» на ліжку сидів Мет у розхристаній на грудях сорочці з притисненим до вуха мобільним.
— Вони вважають, що він виживе? — запитав він Келлер.
Джессіка у своїй спокусливій наготі позадкувала до ванної, збагнувши, що дзвінок дуже важливий і мить для романтичного настрою втрачено.
— Не знаю, — відповіла Келлер, — я сама дізналася про це лише за кілька хвилин до похорону і ще не мала часу поговорити з лікарем.
Мет сам не розумів, що відчуває. Єдине означення, що спадало на думку, — ступор.
— Ви вважаєте, що це якось пов’язано з тим, що сталося з моїми рідними? — запитав він. — Чи просто акт в’язничного насилля?
— Не знаю. Зможу щось сказати вам пізніше. Я щойно прибула до федеральної прокуратури Лінкольна. Сподіваюся зустрітися тут із тим, хто зможе дати мені потрібні відповіді.
— З ким?
— Потім усе поясню. Зараз мені треба бігти.
Мета охопило заціпеніння, він не заперечував.
— Ви як? — запитала Келлер. — Коли ви пішли з церкви, усі дуже хвилювалися.
— Я в нормі, просто хочу поспілкуватися з давнім другом.
Із ванної вийшла Джессіка, вже одягнена і стривожена.
— Добре, я зателефоную вам пізніше. І ще одне, — додала Келлер. Голос її лунав захекано, напевно, вона швидко йшла. — Ми знаємо, хто надіслав відео з вечірки вашій сестрі.
Мет промовчав.
— Наші експерти встановили, що його надіслали з комп’ютера, встановленого за адресою Стоун-Крік-роуд, 15. Там мешкають Вілери. Ваша тітка сказала, що ви їх знаєте.
Мет поглянув на Джессіку, яка збирала волосся у високу зачіску й уважно спостерігала за ним своїми прекрасними очима.