Ніби у відповідь задзвонив його айфон. Мелодія дзвінка була незвичною.
Еван поглянув на екран. Виявилося, відеодзвінок скайпом. Він ніколи не користувався цією програмою для відеодзвінків; номер теж незнайомий. Він не збирався відповідати, але тут йому спало на думку, що могло йтися про знак Божий, про провидіння, і вирішив відповісти.
Він схопив мобільний. Екран темний, але чулася музика, гомін натовпу, як то буває у нічному клубі або в барі. У правому верхньому куточку в маленькому квадратику він бачив власне відображення. Воно нагадувало те, що й у документальному фільмі. Камера тремтіла, нарешті з’явилося жіноче обличчя. Воно залишалося в тіні, але Еван відчував, що жінка боїться. Говорила швидко, натикаючись на людей навколо себе, її важке дихання і бухкання музики гучно передавалися маленькими динаміками телефона. Нарешті вона дійшла до більш-менш освітленого місця і зупинилася.
Зупинилося і серце Евана. Він дихнути боявся. Боявся думати. Тільки ближче підсунувся до екрана.
Дівчина щось сказала у камеру, але він не розібрав, що саме. Але оте обличчя — веснянки, біляве волосся, маленький шрам на лобі — змусило його здригнутися усім тілом. Він навіть недовірливо потер очі кулаками. Цього не могло бути.
Він спробував збільшити гучність.
Вона повторила, і цього разу її слова пролунали ясно:
— Допоможи мені.
Чиясь рука грубо схопила дівчину за волосся, зображення на екрані заплигало, заблимало і зникло.
Еван поблимав, намагаючись зосередитися. Нарешті кинувся до ванної, схилився над раковиною і запхав два пальці в рот. Його вивернуло. Коричнева рідина і капсули ліків. Більшість — іще цілі.
Еванові ноги затрусилися, у голові паморочилося. Він не знав, чи то через шок від почутого й побаченого щойно, чи то деякі ліки потрапили у кров і почали діяти. Йому не можна було спати. Треба зрозуміти, що саме він оце зараз бачив.
Еван знову схопився за мобільний, щоб перевірити номер. Ідентифікаційний номер того, хто телефонував, указував, що дзвонили з Тулума, Мексика. Він спробував передзвонити. Але ніхто не відповів.
«Ну ж бо, відповідай!» — думав він.
«Прошу тебе, відповідай, Шарлот».
Розділ 9. Мет Пайн
Мет намагався заснути, але думки в голові крутилися занадто швидко, а пружини Ґанешевого дивана подбали про решту. Втупившись поглядом в облуплену стелю Ґанешевої квартири, він лежав і прислухався до звуків нічного Нью-Йорка. Десь горланив кіт (принаймні Мет гадав, що то кіт). Десь далеко лунали сирени. Вулицями снували сміттєвози. Він спробував зосередитися на власних почуттях. Окрім неймовірного горя, відчуття провини, мук совісті, журби і болю, було ще щось, уже знайоміше, — безмежна, невгамовна самотність.
Після арешту Дені самотність стала Мету вірною супутницею життя. Спершу переїзд посеред літа з рідного міста у Небрасці до Іллінойсу. Для підлітка немає гіршого часу для переїзду, аніж посеред літа. Друзів не знайдеш. Школи зачинено на канікули, сусідська дітвора — хто у літніх таборах, хто з батьками на відпочинку, а хто підробляє.
Мет знаходив утіху в кіно. Першу половину літа він провів за перегляданням фільмів Скорсезе, Хічкока, Кубрика, Копполи та Нолана. Стурбована його поведінкою мати намагалася випхати його з дому подихати свіжим повітрям. Вона виманювала його зі спальні, і поки Томмі спав, вони удвох тихенько грали у настільні ігри або просто пошепки розмовляли, вдаючи, ніби нічого не сталося. Один із батькових колег у новому офісі був членом заміського клубу для відпочинку, він запевняв, що на другу половину літа Мета обов’язково візьмуть на роботу як подавача ключок для гольфу.
Мету робота сподобалася. Саме там він познайомився із Чедом, який відповідав за роботу персоналу, що обслуговував гравців у гольф. Чед сам був колишнім гравцем, який упевнено ішов життєвим шляхом із усмішкою на вустах (і з підтримкою трастового фонду). Підлітки — подавачі ключок більшу частину робочого дня просиджували у підсобці, чекали, коли припиниться дощ і висохнуть калюжі на полі для гольфу, слухали повчання Чеда і спостерігали, як він залицяється до Анджели, пишногрудої студенточки з коледжу, яка днями роз’їжджала на карті для гольфу, розвозячи прохолодне пиво гостям.