— Чого їм треба? — запитав Мет.
Напевно, знову стосовного старшого брата. Після тієї чортової телепрограми тільки й розмов що про Дені.
— Не знаю. Але якщо ти займаєшся чимось незаконним у нашому гуртожитку, то я…
— Заспокойся, нічим таким я не займаюся. — Мет замовк, щоб перевести подих. — Дякую, що сказав. Зараз піду послухаю, що їм треба.
Філіп важко зітхнув і поплівся геть.
— У тебе якісь проблеми? — запитав Реджі.
— Гадаю, краще піти дізнатися. Перенесемо сніданок на наступний раз?
Реджі кивнув.
— Будь обережним, Афлеку. Коли федеральні агенти стукають у твої двері о шостій ранку, нічого доброго з цього не вийде.
***
Пів години по тому Мет сидів на маленькому ліжку в гуртожитку, а кімната навколо крутилася як навіжена.
Старша з агентів (Мет не запам’ятав, як її звали) щось говорила, але він сприймав її слова як безглуздий словесний потік. Оскільки Мет не відповідав, вона присіла і занепокоєно зазирнула йому в очі. Її напарник, худорлявий хлопець у темному костюмі, тупцяв позаду, переминаючись з ноги на ногу.
— Я поговорила з деканом, — продовжувала агентка, — вони знайшли для вас психолога. І про заняття вам не треба хвилюватися.
Мет спробував підвестися, але ноги підгиналися, кров ударила в голову. Агентка м’яко всадила його знову на ліжко.
— Усі? — запитав Мет. Вона йому вже двічі повторювала, але він ніяк не міг повірити.
— Мені дуже шкода.
Мама.
Татко.
Меґі.
Томмі.
Він знову підвівся, щось пробурмотів і кинувся до ванної. Там упав на коліна, і його вивернуло в унітаз. Він просидів у обнімку з унітазом невідомо скільки часу.
Отямився від тихенького стуку в двері.
— Хвилинку, зараз вийду, — видавив він із себе. Обіпершись об умивальник, важко підвівся. Відкрив воду, бризнув собі в обличчя, поглянув у дзеркало. Його вигляд у ту мить цілком віддзеркалював його внутрішній стан.
Коли Мет повернувся до кімнати, агентка була сама, її колега зник.
— Як таке могло статися? — запитав Мет, і його голос здався йому таким чужим, різким і далеким.
— Кажуть, нещасний випадок, витік газу. Але ми працюємо над цим, щоб дізнатися точніше. І ФБР, і Держдепартамент. Ми зв’язалися з мексиканськими органами влади. Розумію, що зараз не найкраща мить, але мені треба тебе про дещо запитати.
Мет знову сів і кивнув їй, запрошуючи продовжувати.
— Ми так зрозуміли, що вони поїхали у відпустку.
— Авжеж, у моїх молодших братика й сестри весняні канікули. — Слова застрягли у нього в горлі. — Вони вирішили поїхати в останню мить. Мої університетські канікули не збігалися з їхніми, а тому я не зміг…
Він замовк, намагаючись стримати сльози.
— Коли ви востаннє спілкувалися з ними?
Мет замислився:
— Мама надіслала мені смс-ку з аеропорту перед відльотом. Меґі — кілька днів тому.
Його охопило відчуття провини. Він завжди неуважно читав повідомлення молодшої сестри і рідко відповідав.
— А від батька?
Він заперечно похитав головою, усе тіло немов заціпеніло. Після сварки на Різдво вони не розмовляли. У серці щось кольнуло. Тоді вони розмовляли востаннє…
— Щоб краще встановити часову послідовність подій, нам треба поглянути на тексти тих повідомлень. Ви не будете заперечувати?
— Так, звісно. Але мій мобільний, напевно, залишився у кишені куртки, а я її десь покинув минулої ночі.
— І ви не знаєте, де саме? — запитала агентка. Вона поводилася співчутливо, але Мет помітив, що їй уже уривався терпець.
— Мабуть, у барі.
Перш ніж вислизнути з кімнати дівчини у гуртожитку, він згріб докупи свої речі, отже, вона мала бути в барі.
Агентка кивнула:
— Я можу вас туди відвезти.
— Навряд чи бар відчиняють так рано.
— Як він називається?
— «Синій морок», це на 13-й вулиці в Іст-Сайді.
Агентка вийняла мобільний і відійшла у дальній куток кімнати. Вона дивилася за забризкані дощем шибки і тихо віддавала команди комусь по телефону. «А мені плювати. Скажи, нехай негайно пришлють когось», — промовила вона на завершення і повернулася до Мета.
— Ви поїдете зі мною до бару?
Агентка ступила кілька кроків до дверей. Мет мовчки, ніби у трансі, кивнув і рушив слідом.
— Не хочете прихопити куртку або парасольку? Надворі дощ.
Мет заперечно мотнув головою і вийшов за нею.
У коридорі зібралася купка роззяв. Мет не знав, чи то вже поширилась чутка про його родину, чи вони вважали, що його заарештовано за якийсь злочин.
Агентка (він ніяк не міг пригадати її ім’я), не звертаючи на них уваги, рушила до ліфта. Вже в ліфті Мет запитав: