Обличчя Джуді враз зашарілося від роздратування, але вона приречено кивнула. Її чоловік все ще не проронив ані слова. На думку Келлер, у їхньому подружжі чоловікові належала роль сильного і мовчазного.
— Ви послали детектива до Мексики? — запитала Келлер.
— Ми посадили його на перший рейс, як тільки почули новину. Ми знімаємо сиквел до нашого серіалу. Адже те, що сталося, пов’язано з нашим фільмом.
— Про що ваш сиквел? — запитала Келлер.
— Про що? — перепитав Іра Адлер, і Келлер вперше почула його голос. Він у чоловіка був хриплуватий, глибокий, дружній і не погрозливий. — Ми розпочали з описання апеляції Дені. Над справою працювало кілька відомих адвокатів, які виступають в апеляційному суді. І підтримка публіки виявилася шаленою.
Тепер заговорила Джуді:
— Але виявилося, відомі адвокати, які виступають в апеляційному суді, — вона зробила акцент на слові «відомі», — мало чим відрізняються від адвокатів Небраски. Ви знаєте офіційний девіз штату?
Келлер заперечно хитнула головою.
— «Клянуся, що я не придумую». — Джуді підняла вгору правицю, як для присяги. — А в Небрасці девіз — «Чесність, але не для кожного».
Джуді гірко засміялася, потім додала:
— Я провела там кілька місяців і мушу визнати: вони не брешуть. Ми повертаємося сьогодні ввечері.
Келлер приховала усмішку.
— Хай там як, — продовжила Джуді, — уся наша масштабна кампанія щодо нового рішення Верховного Суду ледве не провалилася, коли ті дев’ятеро йолопів відмовили Дені в апеляції. Тож ми хотіли навіть покинути цей проєкт.
— Але потім вирішили зосередитися на дівчині, — сказав Іра. Між ними панувала злагодженість, притаманна подружжям, які давно живуть разом.
— Ви маєте на увазі Шарлот? — запитала Келлер.
— Так, — продовжила Джуді, — критика дуже дошкуляла нам — і зовсім несправедливо! — через те що в нашому фільмі «Жорстока натура» про Шарлот якось мало йдеться, вона ніби загубилася. Ми так зосередилися на жахливих допитах Дені Пайна, на Невідомому Гості та на Боббі Реї Хаєсі, що мимоволі відтіснили жертву на другий план.
— І яким чином нещасний випадок у Мексиці пов’язаний із Шарлот? — запитала Келлер.
— А якщо це ніякий не нещасний випадок? — промовила Джуді, прямо дивлячись в очі Келлер.
Келлер відчула, як їй защеміло серце. Завжди довіряй своїй інтуїції.
— Мексиканські органи влади кажуть, що нічого підозрілого не виявлено, — промовила Келлер.
Джуді відповіла:
— Можливо, наш детектив знає, як краще розпитувати?
— Пропонуючи винагородження за інформацію? — промовила Келлер.
Джуді не повелася:
— Я б назвала це інакше. До того ж ми не порушили ніяких мексиканських законів.
Вона клацнула пальцями і вказала на свою велику сумку, до якої не могла дотягтися. Іра передав їх сумку, Джуді витягла з неї планшет.
— Але там усе робиться інакше, — Джуді потицяла в екран планшета, — вони доволі вільно поводяться з матеріалами слідства…
— У вас є матеріали розслідування? — запитала Келлер. Для неї то було так важливо, адже мексиканські органи влади видавали їй по краплі за раз. Місцеві поліцейські в Тулумі зверхньо ставилися до аташе ФБР у Мексиці, а від консула взагалі ніякого толку.
— Якщо це можна так назвати, — відповіла Джуді. — Вони не дуже вправні у розслідуванні. Сумніваюся, що їх там взагалі такого вчили — як аналізувати місце злочину або розслідувати убивство.
Убивство.
— То що у матеріалах справи?
— Фото з місця подій; принаймні на це вони сподобилися.
Келлер здригнулася. Адлери мали фотографії родини Пайнів після їхньої смерті. Келлер не хотіла їх бачити, але доведеться. А тому вона поглянула на планшет і кивнула Джуді, щоб та їй його передала.
Кілька поглядів на екран — і в Келлер защеміло в грудях. Пані Пайн, ще гарніша, аніж на тих фотографіях, які Келлер бачила раніше, лежала на дивані, поклавши книжку собі на груди. Здавалося, вона задрімала.
— Не бачу ніяких слідів убивства, — промовила Келлер, — справді схоже на витік газу.
— Погляньте ще, — наполягала Джуді.
Келлер піднесла планшет ближче до очей, вдивляючись в екран. Обличчя Олівії Пайн мало умиротворений вигляд. Її довгі ноги (дивлячись на них, можна було дійти висновку, що вона займалася бігом) зручно випростані на дивані. Ніяких слідів крові чи видимих ознак травм. Біля дивана — приставний столик. На ньому — лампа і таця. Здавалося, усе в порядку, нічого не вказувало на насильство.
Келлер відчувала на собі погляд Джуді, яка нетерпляче чекала, коли та побачить. І тут вона побачила.