— No hablo español.
Жінка замовкла, якось безнадійно зітхнула. Задумливо втупилася у Мета, врешті тицьнула пальцем на прізвище слідчого на папірці, а потім махнула рукою у напрямку вхідних дверей.
— А, сеньйора Ґетьєреса немає, — здогадався Мет, — а коли він має повернутися?
Із цими словами він вказав на годинник на стіні перед жінкою. То був старомодний годинник із білим циферблатом та чорними цифрами, які зазвичай вішають у початковій школі.
— О котрій годині сеньйор Ґетьєрес повернеться? — Мет знову вказав на прізвище слідчого, а потім на годинник.
Здавалося, жінка його зрозуміла. Вона підвелася з місця і показала на цифру дев’ять на циферблаті. Отже, він повернеться о дев’ятій вечора. Ні, жінка заперечно замахала рукою, вдала, ніби спить, обвела пальцем циферблат по колу і знову зупинилася на цифрі дев’ять. Виходить, о дев’ятій завтра вранці. Про повернення додому вечірнім рейсом не може бути й мови. Він подумав, чи не попросити покликати якогось іншого слідчого, але здавалося, що у відділку, окрім жінки, більше нікого не було.
Коли Мет вийшов надвір, сонце вже котилося за небокрай. Він рушив до траси, що виднілася попереду. Проминув стару автомайстерню, продуктову ятку без вікон, якусь забігайлівку з намальованим від руки зображенням смаженої курки на вивісці. Почувався так само, як у певних периферійних кварталах Нью-Йорка — доволі безпечно, але насторожено.
До нього підбіг кудлатий собака.
— Здоров, друже, — почухав пса за вухом Мет.
Шерсть у собаки збилася ковтунами і була вкрита рубцями, але поводився пес привітно. Здавалося, навіть посміхався прибульцю своєю кумедною мордою. Мет не стримався та й собі усміхнувся у відповідь. Собака заскиглив, ніби хотів щось сказати.
— Ти, мабуть, голодний?
Пес благально поглядав на нього. Мет розстебнув заплічника і вийняв пакунок із бубликами, що йому дали в літаку. Собака почав нарізати кола від нетерпіння.
— Звісно, не дуже корисна пожива, але кращої немає, — Мет висипав уміст пакунка на землю, — бувай, Смайлі!
Мет вийшов на трасу, собака плівся слідом, сподіваючись, що його знову пригостять. Уздовж швидкісної траси 307 тягнувся довгий ряд із крамниць, барів, ресторанів, пунктів обміну валют. Від одного до другого закладу походжали туристи, купуючи дріб’язкові сувеніри, у той час як крамарі сиділи на стільцях перед входом.
У Мета буркотіло в животі. Він, так само як і Смайлі, що в ту мить забіг до однієї з лавок, хотів їсти. Він збагнув, що ось уже добу в нього ріски у роті не було. Апетиту він не відчував. Зараз їсти, бігати, інші повсякденні заняття здавалися йому такими тривіальними. Але треба було якось виходити зі стану відчаю та повертатися до реальності. Помітивши якусь таверну, він вирішив чогось поїсти, а потім подумати про нічліг. Зайшов, сів на стілець біля вільного столика. З’явилася офіціантка, милостиво заговорила з ним англійською. Мет замовив мексиканського пива і два тако. Як у фільмі «Одного разу в Римі».
Мет озирнувся довкола. У дальньому кутку побачив гурт дівчат, які голосно і безпардонно перемовлялися, своєю поведінкою являючи класичний приклад «бридких невихованих американців». За кілька столиків від них було ще кілька відвідувачів — на вигляд японців, — вони чемно сиділи у своїх акуратних поло, склавши руки на грудях. Біля барної стійки товклася юрба з місцевих і туристів.
Мет не міг збагнути, чому його рідні вирішили приїхати саме до Тулума. Раніше вони ніколи навіть не згадували про поїздку до Мексики. В інтернеті зазначалося, що Тулум — улюблене місце відпочинку багатіїв та зірок, дороге та далеке від традиційних туристичних маршрутів. Це було зовсім не схоже на Евана Пайна. Та можливо, хтось із отих зірок (навіть якщо вони тут були, Мет так жодного й не помітив!) пообіцяв допомогти з клопотанням у справі Дені. Така версія здавалася йому вірогіднішою за туристичну подорож на весняні канікули. Особливо з огляду на недавнє повернення матері з Небраски. У цьому не було ані найменшого сенсу.
Мет став клацати у смартфоні у пошуках інформації, де йому краще заночувати. Після тривалих пошуків знайшов одне вільне місце, до того ж не в якомусь дешевому мотелі. Можливо, мало сенс пройтися від готелю до готелю і запитати, адже сайти могли містити неоновлені дані про наявність вільних номерів. Або можна було відшукати такі низькосортні заклади, що в Expedia взагалі не значилися. Мет надіслав повідомлення агентці Келлер із запитанням, чи не допоможе йому ФБР з готелем, хоча особливих сподівань не мав після того, як службовець консульства навіть не потурбувався зустріти його в аеропорту. У найгіршому разі переночує на вулиці. Йому не вперше.