Із-за спини матері визирнув Томмі:
— Привіт, дідусю!
— Малюк Дені! — зрадів її батько.
— Я — Томмі, — образився малий.
Вигляд у старого був збентежений.
— А що, коли ми дамо твоїй мамі трішки часу, щоб побути наодинці з дідусем? — сказала Сінді, беручи Томмі за руку.
Він вагався, аж поки вона не додала:
— А що то за цуценятко там дзявкає?
Лів прошепотіла одними губами «дякую», і вони вийшли з кімнати. Саме в ту мить вона помітила журбу в сестриних очах. У Сінді було батькове обличчя, а у Лів — його серце. Вона взяла стільця біля столу і підсунула його ближче до крісла. Деякий час вони мовчки дивилися спортивну програму по німому телевізору. Батько тримав її за руку, час від часу поглядав на неї та усміхався. Несподівано запитав:
— А де Едді Гаскелл?15
Так її батько прозвав Ноя Брауна, колишнього хлопця Лів іще з коледжу та майбутнього губернатора штату. Гаскеллом звали персонажа зі старого телесеріалу, відомого своєю блазнівською улесливістю та підлістю. У тому прізвиську не було нічого образливого. Просто визнання факту, що Ной, попри увесь свій підлітковий шарм, не зміг обдурити батька, приховавши свою справжню натуру.
Лів хотіла було пояснити, що вона одружена з Еваном, але тут погляд батька знову покрило поволокою забуття. Він нагадував мандрівника у часі, перескакував у думках роки й десятиліття, з одного місця в інше, нехтуючи хронологією подій.
Мозок Лів у ту мить здійснював власну часову подорож. Тоді вона повернулася до батьківського дому на канікули з Північного Заходу й зіткнулася з дилемою. У коледжі в неї з’явився новий хлопець, треба було вирішувати. Вона зустрічалася з Ноєм ще зі школи, але тепер вони навчалися у різних коледжах. Спершу вони сумували одне за одним, щовечора годинами розмовляли по телефону, разом проводили канікули. Але як того й слід було чекати, із часом почали віддалятися.
А потім Лів познайомилася з Еваном.
— Що мені робити, татку?
— А хто з них ставиться до тебе краще?
— Вони обидва мене кохають.
— А що підказують тобі твоє серце та розум?
— Розум схиляється до Ноя. Він амбіційний, хоче колись стати губернатором, можливо, навіть балотуватися у президенти. Я впевнена, що з ним моє життя буде забезпеченішим.
— А твоє серце?
Лів усміхнулася, згадавши про Евана:
— Мені важко це пояснити, але коли він поряд, мені так добре, як ще ніколи в житті не було. І він мріє згодом повернутися до Адейра, так само як і я. Каже, йому немає діла до Чикаго та до кар’єри. Головне для нього — бути разом зі мною. Створити сім’ю, жити разом.
Батько задумливо пошкріб підборіддя:
— Я не можу вирішувати за тебе, Олів Ойл.
— А що б мені порадила мама?
По обличчю батька промайнула легка усмішка:
— Вона, напевно, порадила б тобі залишитися з хлопцем, який хоче стати часткою твого життя, а не тим, який просто хотів би, щоб ти була часткою його.
Її думки перервало голосне хропіння. Голова батька низько схилилася йому на груди.
У двері зазирнула Сінді:
— Томмі бавиться з собаками. Персонал каже, що вони за ним приглянуть, поки ми говоритимемо з дирекцією.
Лів обережно звільнила руку з-під батькової долоні й підвелася. Поцілувала його в голову.
— Ходімо розбиратися.
Розділ 22
Директор «Сутінкових лугів» усміхнувся Лів і жестом запросив сідати. Деніс Ченґ був одягнутий у штани кольору хакі та червоний фірмовий кардиган. На робочому столі ніяких документів, бездоганно чистий робочий кабінет, що свідчив про перфекціонізм його власника.
— Місіс Пайн, дякую, що погодилися зустрітися зі мною.
— Прошу, називайте мене Лів, — промовила вона, намагаючись надати розмові невимушеності. Якщо їй не вдасться переконати цього чоловіка залишити батька у закладі, це стане справжньою катастрофою.
— Лів, — повторив Ченґ і зітхнув, — шкода, що доводиться познайомитися за таких обставин.
Лів кивнула. Вона не пригадувала, щоб під час її навчання у школі у них були діти з азіатських родин. Небраску важко було назвати мультикультурним центром. Але на загальному тлі штату Адейр дещо виділявся. «Адейр Ірігейшен» приваблювала людей з усієї країни, спокушаючи менеджерів високою зарплатою та відносною дешевизною проживання, а також обіцянками безпечного життя для їхніх дітей. Навіть після переїзду Пайнів компанія все ще була їхнім основним джерелом прибутку, залишаючись основним клієнтом Евана як співробітника бухгалтерсько-аудиторської фірми. Близький шкільний друг її батька був віце-президентом «Адейр Ірігейшен», а тому навіть після того, як Евана перевели до Чиказького офісу, продовжував користуватися його послугами.