Раніше
Лів змусила себе сьорбнути ще один ковток дешевої кави із забігайлівки, біля якої припаркувала машину в центрі Лінкольна.
Піднялася сходами до будівлі капітолію штату, пройшла через пост охорони і рушила до ліфтів, що вели до внутрішніх офісів вишукано прикрашеного приміщення. Пригадала, як уже приходила сюди два роки тому, відразу після виходу на екран фільму. Тоді вона приходила запитати в Ноя, чи не міг би він переконати губернатора Тернера, бридкого підлабузника із жаб’ячою пикою, який займав цю посаду протягом останніх тридцяти років, підтримати прохання Дені про помилування. Занадто сміливий крок, це правда. Але Ною виділили дуже важливу роль у «Жорстокій натурі» — непримиренного політика, що виступає за справедливість. Його вродливе обличчя з’являлося у кадрі в усіх десяти епізодах. Особливо режисерам подобалося знімати Ноя за кермом дорогою з Адейра до столиці штату, коли той натхненно розповідав про необхідність судової реформи. Його захист Дені та критика системи, що його засудила, лунали дуже переконливо.
І йому анітрохи не шкодило, що він був родом з Адейра. До виборів на пост віце-губернатора він був мером. Його син ходив до одного класу з Дені. Навіть більше: саме син Ноя влаштував ту вечірку, на якій Шарлот востаннє бачили живою. Більшість політиків зробили все, щоб відсторонитися від цього випадку, а Ной — ні. Лів не знала, чи він вчинив так через їхню давню дружбу, чи через почуття провини за вечірку, на якій Дені так багато випив, що не пам’ятав нічого, що сталося тієї ночі.
У документальному фільмі Ноя зобразили інтернетною зіркою, енергійним політиком-удівцем, який намагається витягти невинного з в’язниці. Жінки певного віку писали чимало неоднозначних коментарів щодо нього у Фейсбуку. Він брав участь у політичних дебатах, присвячених питанню несправедливого вироку та ув’язнення. Його навіть запрошували на кілька найпопулярніших політичних шоу, що доволі рідкісне явище для віце-губернатора пересічного штату.
Лів увійшла до Ноєвого офісу. У приймальні її привітала двадцятирічна красуня секретарка з професійною усмішкою на устах.
— Добрий день, — промовила Лів, — я Олівія Пайн. Сподіваюся, віце-губернатор Браун знайде хвилинку для мене.
Красуня втупилася поглядом в екран комп’ютера. Нарешті вона сказала:
— Я не можу знайти, на який час вам призначено зустріч.
— Насправді мені її не призначали. Ми — давні друзі. Я проїздом у місті. Ви не могли б передати, що Лів хотіла б із ним зустрітися?
Секретарка знову всміхнулася, цього разу не так привітно.
— Сідайте, будь ласка.
Через кілька хвилин з одного з кабінетів вийшов юнак, і Лів аж рота роззявила від несподіванки.
— Місіс Пайн?
Рукава сорочки юнака були закочені до ліктів, а сіро-голубі очі такого самого кольору, як і в батька, здивовано дивилися на Олівію.
— О господи, Кайле! Як ти виріс!
У Лів болісно защеміло серце. Побачивши Ноєвого сина, колишнього однокласника Дені, вона знову поринула у невпинний вир думок про те, «а що б було» та «а якби».
— Як ви? — запитав Кайл, і вони збентежено обнялися. Ной колись казав їй, що Кайл почувався винним, адже то він влаштував вечірку. Лів ніколи його ні в чому не звинувачувала, він тоді був ще дитиною. Староста класу, який організував свій перший акт непокори, аби справити враження на однокласників. Та й правда полягала в тому, що якби Дені з Шарлот не пішли на ту вечірку, то подалися б на якусь іншу. Лів та Еван постійно сварилися, дорікаючи одне одному, що прогледіли сина.
— Усе добре, — відповіла Лів, — а ти як? Працюєш із татом?
— Лише кілька годин на тиждень. Я вивчаю юриспруденцію в університеті.
— Це чудово, Кайле, просто чудово! — У Лів знову защеміло в грудях.
Кайл не запитав її про мету візиту, просто провів коридором до дверей батькового кабінету.
Ной підвівся з-за письмового столу і рушив назустріч:
— Яка несподіванка!
— Сподіваюся, приємна.
— Жартуєш?
Він обняв її. Обоє ніжно поплескали одне одного по спині.
— Бачу, ти вже зустрілася з нашим офісним хлопчиком для биття, — сказав Ной, поклавши синові руку на плече.
— Авжеж. Таке враження виникло, ніби тебе побачила на студентському фото.
— Але без патлів на потилиці, — засміявся Кайл.
— Що ти розумієш!? Тоді так модно було! Скажи йому, Ліві, яким я був красенем!
Почувши оте своє старе прізвисько, Лів ще більше розхвилювалася.
— Звичайно, він був твердо у цьому переконаний, — змовницьки підморгнула вона Кайлу.