На обличчі лікарки Силверстайн читалося здивування. Еван збагнув, що вона і гадки не має, про що йдеться.
— Був такий гурт. У той день, коли я зателефонував Дені, щоб повідомити про апеляцію, по радіо сказали, що сьогодні день народження співака гурту… Він помер кілька років тому. Ми з Дені полюбляли…
Він замовк. Пригадав, як вони з Дені поверталися удвох додому після тренування з футболу, Дені, спітнілий після гри, вмикав стерео на повну гучність і вони разом похитувалися у ритмі мелодії і горланили слова в унісон зі співаком.
— Ви з Дені полюбляли їхню музику? — запитала Силверстайн.
Еван мимоволі усміхнувся:
— Під час навчання у старших класах Дені був просто закоханий у цей гурт. Я ніяк не міг уторопати чому. У їхніх піснях було стільки нестримного гніву. Про підліткові страхи, складні стосунки між батьками і дітьми — повна протилежність нашим, між мною і Дені.
Більше це нагадувало стосунки між Еваном та Метом.
— А як решта сім’ї сприйняла новину? Олівія?
Перш ніж Еван минулого року розпочав відвідувати сеанси психотерапії, увесь клан Пайнів приходив до цієї самої студії суботами двічі на місяць для родинної терапії, а тому Силверстайн добре знала усіх їх і увесь спектр їхніх психічних проблем.
— Лів? — перепитав Еван, який так називав свою дружину Олівію. — Гадаю, в душі вона вже змирилася з думкою, що Дені більше не вийде на волю.
— А ви як до цього ставитеся?
Зазвичай його це злило. Але у ту мить він заздрив; заздрив своїй дружині, що вона не почувалася щосекунди так, ніби їй прив’язали до кожної ноги по бетонному блоку і вкинули в озеро Мічиган. Еван колись десь читав про смерть від зневоднення: людина поступово помирала годинами і навіть днями, якщо їй не давали пити. Саме це він відчував протягом останніх семи років: кисень поступово вичерпувався з його організму.
— Із розумінням. Кожному з нас треба якось із цим зжитися.
Лікарка, здавалося, правильно зрозуміла, що крилося за його вимушеною розважливістю. Але вирішила не поглиблювати теми.
— А решта ваших дітей?
— Меґі тримається. — Він усміхнувся, подумавши про доньку. — Їй доводиться дуже багато вчитися, щоб успішно завершити навчальний рік, а це дуже допомагає. Але вона завжди на моєму боці: вона впевнена, що її старшого брата скоро звільнять, незалежно від рішення Верховного Суду.
Силверстайн видавила з себе посмішку. Еван продовжив:
— Щодо Томмі, він ще дуже малий, аби щось розуміти. А дружина всіляко захищає його від цієї історії.
Майже відразу після арешту Дені Лів дізналася, що вагітна, і вже «на доволі пізньому терміні», як дипломатично висловився лікар. Незаплановано й у найневдаліший момент життя, але треба визнати, що певним чином та вагітність і народження малюка їх врятували, особливо Лів.
Силверстайн помовчала. Ще один психологічний прийом. Нехай пацієнт заповнює паузи.
Оскільки Еван не клюнув, Силверстайн нарешті запитала:
— А Метью?
Погляд Евана втупився у підлогу:
— Ми все ще не розмовляємо.
— Це вже скільки? Чотири місяці?
Тон її голосу був нейтральним, ніякого осуду.
Еван мовчав, схрестив руки на грудях. Він не мав наміру нічого пояснювати, а те, що лікарка не наполягала, його здивувало.
Вона задумливо дивилася на Евана.
— Інколи після тяжкої психологічної травми, — промовила вона, — а я вважаю, що рішення суду стало для вас певним чином такою травмою, — усій родині не завадить психологічне перезавантаження. Поїхати кудись на певний час, подалі від звичного оточення. Навіть розважитися.
— Ви маєте на увазі відпустку? — запитав Еван, намагаючись приховати нотку «що за чортівня?» у голосі.
— Можливо. Або просто трохи часу побути разом. Як сім’я.
— Мені б хотілося, але я не можу собі цього дозволити. Фінансово. — Він важко зітхнув і наважився, вирішивши: якщо він уже на сеансі у психотерапевтки, то нехай вона відробляє гроші: — Мене випровадили.
— Хто? — стривожено запитала Силверстайн. — Ви маєте на увазі вашу роботу?
— Так. Двадцять п’ять років служби і — пуф! — Він плеснув у долоні.
— Що трапилося? — Очі лікарки Силверстайн швидко переметнулися на дідусів годинник, ніби вона захвилювалася, що час вичерпано.
— Нічого не поробиш.
— Що ви маєте на увазі, Еване? — Вона нахилилася уперед, переплела пальці рук, повний зоровий контакт.
— Тобто я їх не звинувачую. Це серйозна аудиторська компанія, доводилося працювати до ночі, особливо коли мене перевели до Чиказького офісу. Пів року тому я втратив свого найкращого клієнта. І скажімо по правді: все через оте шоу.