У давньому світі.
Німфа, що довгими розмовами відвертає увагу Юпітерової дружини Юнони, поки бог розважається зі своїми подругами. Щоб покарати Ехо за цю її змову з невірним Юпітером, Юнона позбавляє її членоподільної мови; відтоді Ехо може тільки повторювати останні слова, з якими до неї звертаються люди. Отак нещасна Ехо й живе, поки одного разу зустрічає вродливого юнака Наркіса й закохується в нього; але Наркіс не здатний покохати нікого й нічого, крім власного відображення; він нехтує німфою, і вона з розпуки втікає до диких заростів.
...В дикому лісі зневажена німфа/ Криє обличчя своє, у відлюдних печерах ночує./ Пристрасть не гасне, проте; роз’ятрює душу й зневага./ Тіло понишкле підточує туга їдка, невсипуща./ Сохне і шкіра на ній, соковитий рум’янець неначе/ 3 вітром кудись одлетів, залишились кістки тільки й голос/ Голос живе, а кістки, переказують, стали камінням.../ Чують — усі: зберігся й живе у ній звук безтілесний.
ІКАР
В «Останньому світі».
Тема одного з гобеленів, що їх Котта розглядає в домі глухонімої ткалі Ар ахни. На ньому зображено порожню далечінь, зіткану з ниток блакитних, білих та сріблястих, море, що спокійно лежить під сонцем, на небі по-літньому жваво пропливають хмарки, лагідний приплив, угорі — поодинокі чайки. Але не видно ні берега, ні острова, ні жодного судна. Ген далеко-далеко, майже на самій лінії обрію, зникають двоє пошарпаних крил, немов скинуті над водою руки людини, що потопає. Завширшки ті крила, як у кондора. Фонтани бризок білими списами високо здіймаються навколо цих крил, а з високості падає велике й дрібне пір’я; воно опускається на море повільніше, ніж важке тіло, що його несли крила. Ікар — ім’я тієї істоти з крильми, що зникає у хвилях. Це один із знаків, які глухоніма ткаля показує Котті на мигах. Він бачить, як ті знаки спурхують з Арахниних пальців, але не розуміє їх.
У давньому світі.
Син Дедала — аттічного будівничого, винахідника й убивці. Занапастивши із заздрощів свого небожа й учня Пердіка, Дедал утікає з Афін на Кріт, до двору царя Міноса, споруджує за його наказом кносський лабіринт, розробляє нові моделі суден та всіляке бойове спорядження — і кінець кінцем надумує втекти з-під захисту і влади Міноса. З цією метою він робить собі й своєму синові крила; обидва злітають з кносського палацу й перетинають море. Але Ікар надто захоплюється й підіймається все вище й вище...
Віск запашний, що скріпляв його крила, вогнем розм’якшило./ Скапав розплавлений віск — і руками, безкрилий, У небі/ Марно махає Ікар: на повітря вже нічим опертись./ Батька ще кликав, коли вже приймало його лазурове море.../ Батько нещасний — уже ж і не батько,— «Ікаре мій! — кличе. —/Де ти, мій сину, тепер? У якім однайду тебе краї?» І Все він «Ікаре!» гукав та, побачивши пір’я на хвилі,/ Хист свій прокляв, у могилу, засмучений, синове тіло/ Склав...
ІТІС
В «Останньому світі».
Син різника Терея і його дружини Прокни, Філомелин небіж. Під час одного з кіносеансів калічить собі пальця, стромивши його у вентилятор, за допомогою якого Кипарис охолоджує лампи проектора. Лопаті вентилятора розбризкують кров хлопчини дрібнесенькими краплями по всьому ліліпутовому проекторі. Про-зерпіна каже, що це — лиха призвістка. Через рік Ітіс і справді стає жертвою трагедії.
У давньому світі.
Син фракійського царя Терея та Прокни, дочки аттічного володаря; небіж царівни Філомели. Почувши, як мати проклинає батька, Ітіс здогадується, яка його чекає доля...
...Поки так гарячилася Прокна, Ітіс, підбігши до неї припав.../ Подивившись на нього: «Який же ти схожий,/ Сину, на батька свого!» — проказала і більше — ні слова:/ Злочин готує страшний.../ Все ж, коли син підійшов і коли привітне, усміхнувшись,/ Неньку, їй ручками шию обняв, нахиливши до себе,/ Став цілувати її, пригортатися — ще ж бо дитина -/Полагіднішала враз...
КЕЇК
В «Останньому світі».
Головний чоловічий персонаж мелодрами, що її кіномеханікКипарис одного квітневого вечора показує на стіні ріникового будинку в Томах. Але, на відміну від виконавиці ролі Алкіони, образ Кеїка не приніс акторові щастя. Неаполітанець Омеро Дафано накладає на себе руки — після того, як у римському журналі «Колоссео» з’явилася різка критика на створений ним образ Кеїка.