— Біл Венс?
— Ти що — його знаєш?
Це було близько десяти років тому. Вільям Венс заїхав до них на розкопки, де Тес була разом із батьком. Вони тоді працювали у північно-східній частині Туреччини, біля підніжжя гори Арарат. На жаль, через військових їм не вдалося проводити розкопки там, де вони розраховували. Їй згадалося, що її батько, Олівер Чайкін, поводився з Венсом на рівних, що робив дуже рідко у стосунках з людьми. Вона і досі могла чітко собі його уявити: високий, симпатичний чоловік, років на п'ятнадцять за неї старший.
Венс був сама чарівність, завжди прагнув допомогти і підтримати її. Вона відчувала себе огидно у той час: гидотні польові умови несприятливо позначалися на її самопочутті: вона була вагітна, що було вельми не до ладу. Але, незважаючи на те, що він був ледве знайомий з нею, Венс, здавалося, співчував її проблемам і дискомфорту. Він поводився з нею так ласкаво і ніжно, що завдяки йому вона стала відчувати себе добре, забуваючи, що насправді їй було страшенно погано, вважала себе за красуню, усвідомлюючи, що має жахливий вигляд. А найцікавіше — він не дав ані найменшого натяку, що своєю увагою до неї він розраховував на взаємність. Зараз Тес відчувала себе дещо бентежно від думки, що вона була тоді трохи розчарована його недвозначно платонічним ставленням до неї, тому що їй він вельми сподобався. Під кінець свого перебування в таборі вона відчула, що у нього з'явилося щось віддалено схоже на взаємне почуття до неї. Втім, це досить спірне питання, якщо говорити про шанси жінки на взаємність з боку чоловіка, якщо дама, будь вона навіть Міс Всесвіт, перебуває на сьомому місяці вагітності.
— Одного разу я з ним зустрічалася. Він приїздив до мого батька. — Трохи помовчавши, вона додала: — Хоча я вважала, що він фахівець з історії Фінікії.
— Так, дійсно, але ж ти в курсі, що трапляється, коли мова заходить про тамплієрів. Усе, що має до них відношення, асоціюється з археологічною порнографією. Виявляти до них цікавість рівнозначно професійному самогубству. Дійшло до того, що всі намагаються приховати, що всерйоз займаються ними. На їхній історії паразитує безліч навіжених, схиблених на усіляких теоріях змови. Ти, звичайно ж, знаєш, що із цього приводу сказав Умберто Еко?
— На жаль, не знаю.
— Якщо хтось колись порушить тему тамплієрів, значить він збожеволів.
— Мені коштує нелюдських зусиль сприймати ці слова як комплімент у мій бік.
— Та облиш. У цій справі я — на твоєму боці. Ними повинні займатися професіонали. Але, як я вже сказав, Венс не траплявся мені на очі протягом декількох років. Останній раз, коли я про нього чув, він знаходився в Колумбії. Будь я на твоєму місці, я звернувся б до Сіммонса. Мені не складе труднощів вас звести.
— Чудово, — повеселішала Тес.
З-за дверей визирнула медсестра:
— У вашому розпорядженні п'ять хвилин. Мені необхідно узяти аналізи.
— Яке щастя, — простогнав Клайв.
— Так ти влаштуєш нашу зустріч?
— Можеш не сумніватися. Сподіваюся, коли я випишусь, ти не відмовишся пообідати зі мною і розказати, як ідуть справи.
Тес пригадала останній обід з Едмондсоном. Це було у Єгипті. Після того як вони разом напірналися донесхочу на рейді Александрії, досліджуючи залишки затонулого корабля з Фінікії, він, надудлившись місцевої горілки, невпевнено запропонував їй провести з ним ніч. Діставши ввічливу відмову, він заснув просто в ресторані.
— Звичайно ж, не відмовлюсь, — сказала Тес, подумавши при цьому, що матиме іще достатньо часу, щоб вигадати якісь відмовки — і відразу ж усоромилася своєї брехні.
13
Люсьєн Буссар обережно рушив до протилежної стіни лавки.
Дійшовши до вікна, він з побоюванням визирнув на вулицю з-за корпусу фальшивого годинника «Ормолу», а потім на деякий час завмер, глибоко замислившись. Це не зашкодило йому відзначити, що годинник необхідно почистити. Потім Люсьєн повернувся до столу і поставив його на газету, з якої на нього дивилися фотографії нальоту на музей.
Він провів пальцем по знімках, розгладжуючи газетні складки.
Назад шляху немає, я вже устряв в цю справу.
Треба терміново щось робити. Ось тобі й маєш альтернативу: Гасу не складе труднощів убити його, якщо він нічого не робитиме, а якщо він зробить що-небудь не так — теж приб'є як муху.
У нього залишався лише один вихід, і він вже думав про нього, коли Гас, знаходячись тут, у лавці, погрожував йому. Відмовити Гасу, особливо враховуючи те, що він накоїв у музеї, було вкрай небезпечно. Але завдяки «танцю з шаблями» поряд з музеєм, де Гас зображав Конана, у Люсьєна з'явилася впевненість, що він має шанс себе убезпечити. Навряд чи бурмило Гас встигне вийти із в'язниці, щоб помститися йому. Якщо влада не змінить закон і не прикінчать його за допомогою смертельного уколу, Гасу світить довічне ув'язнення — не інакше.
Не можна не зважати і на свої проблеми. До нього як п'явка присмоктався коп, ну просто якийсь безжальний ненаситний салопард, що переслідував його вже впродовж багатьох літ, не втрачаючи сліду і навіть не зменшуючи темпу гонитви. Причиною бід Люсьєна була чортова Догана Малійська, яка виявилася набагато «молодшою», ніж стверджував Люсьєн і тому коштувала набагато дешевше, ніж він примудрився її продати. На щастя для Люсьєна, її вісімдесятирічний покупець помер від серцевого нападу раніше, ніж його адвокати подали до суду. Йому тоді вдалося викрутитися з досить складної ситуації, але детектив Стів Бачинський не дав йому вислизнути остаточно. У певному сенсі, враховуючи ситуацію, це скидалося на хрестовий похід власне проти нього. Люсьєн спробував «підгодувати» його кілька разів, але цього виявилося замало. Ніколи і нічого не буває забагато.
Але зараз трапилася особлива нагода. Якщо вдасться згодувати Бачинському Гаса Волдрона, то тоді, можливо, п'явка від нього відчепиться. Салопард припинить свою гонитву.
Він поглянув на годинник. Була перша тридцять.
Висунувши шухляду, Люсьєн став порпатися у коробці з візитними картками, доки не знайшов потрібну. Він узяв слухавку і набрав номер.
14
Стоячи напоготові біля масивних фільончастих дверей, що вели до квартири на четвертому поверсі на західному боці Центрального парку, старший оперативної групи ФБР підняв догори руку з розчепіреними пальцями і востаннє швидко оглянув своїх підлеглих. Номер 2 в його команді вже дістав зброю і чекав команди. З протилежного боку ще один поліцейський приставив приклад помпової рушниці до плеча. Номер 4 миттю витягнув чеку з гранати з малим радіусом ураження. Решта двоє, які прикривали групу, зняли запобіжники зі своїх автоматів «Хеклер — Кох МР5».
— Почали!
Агент, що знаходився найближче до дверей, став гупати кулаком у двері й закричав:
— Це ФБР! Відчиняйте!
Реакція була майже миттєвою. У відповідь пролунали постріли, кулі прошили двері наскрізь, розкидавши тріски по коридору.
Поліцейський з помповою рушницею відповів на запрошення: швидко перезаряджаючи рушницю, він прострілив у панелі дверей декілька отворів розміром із людську голову. Навіть маючи затички у вухах, Амелія Ґейнс відчула приголомшливий ефект ударної хвилі в ізольованому просторі.
Зсередини знову пролунали постріли. Кулі, розмочаливши одвірок, вгризлися в м'яку обшивку на протилежній стіні коридору. Номер 4 вискочив вперед і метнув гранату крізь прострілений у дверях отвір. Помпова рушниця завершила формування нового парадного входу, і за мить двоє поліцейських з автоматами «Хеклер — Кох» вже були всередині.
Настала коротка пауза. Запанувала лунка тиша. Потім прогуркотів одиночний постріл. Знову пауза. Чийсь голос вигукнув:
— Відбій!
Цей вигук пролунав ще кілька разів. Нарешті хтось грайливо кинув:
— Усе! Банкет скінчився!
Амелія пройшла за іншими в квартиру. Кімнату було обставлено по-царськи. Все навкруги тхнуло грошима. Проте після побіжного огляду апартаментів, Амелія і старший групи прийшли до висновку, що цей специфічний запах видають наркотики.