— А тепер, — зловісно прошипів Венс, і в його очах блиснула ледь стримувана лють, — повернімося, будь ласка, до нагальної справи.
74
Тес заклякла від голови до п'ят. Їй здалося, наче хтось прицвяхував її ноги до підлоги рубки. Вона тільки й могла, що стояти тихо у своєму кутку, спостерігаючи, як Венс загрозливо ступив кілька кроків до Расуліса і наказав йому наново почати процедуру підняття носової фігури.
— Немає сенсу, — заперечив капітан, — кажу ж вам, ми не зможемо підняти її на борт — коли завгодно, але не за таких умов.
— Ану, натисни на цю бісову кнопку, — наказав Венс, — а то я зроблю це сам. — Він сердито витріщився на Атталя, який так і сидів за пультом керування робота з прикипілими до джойстика пальцями.
Інженер кинув швидкий погляд на капітана, і Расуліс, піддаючись тиску, злегка кивнув на знак згоди. Атталь почав потихеньку рухати коліщата і натискати на кнопки. На моніторі було видно, як зменшилося трансльоване відеокамерою «Дорі» зображення, бо робот віддалився від уламків корабля, а потім одна за одною почали надуватися подушки і за лічені секунди вони набули своїх повних розмірів. Спочатку сокіл ніяк не хотів рухатися, чинячи впертий опір підйомній силі великих поплавків. Потім, зненацька вибухнувши купою піску, він вискочив, наче викорчуваний стовбур дерева, тягнучи за собою звихрену хмару намулу, що осів на ньому впродовж багатьох століть. Атталь вправно керував паралельним підйомом робота, утримуючи на екрані розпливчасте неймовірне зображення спливаючої фігури.
Тес відчула, як підлога стернової рубки затремтіла під важкими кроками моряка, що спустився сходнями. Вона помітила, як зосередженість Венса на якусь мить ослабла, і він відірвав заворожений погляд від екрана, щоб подивитися, чим був викликаний цей шум. І тут Расуліс раптом накинувся на Венса і почав виривати у нього пістолет. З криком «Ні!» Тес відсахнулася, а Атталь та ще один інженер скочили на ноги і кинулися на допомогу капітанові; але тут в замкнутому просторі рубки пролунав оглушливий постріл.
На якусь мить Венс і Расуліс непорушно застигли, вчепившись один в одного, а потім Венс висмикнувся, і капітан повалився на підлогу; очі його закотилися під лоба, а з рота бризнула цівка крові.
Нажахана Тес не зводила погляду з тіла капітана; воно конвульсивно смикнулося і обм'якло. Вона кинула на Венса погляд, повний лютої ненависті.
— Що ти наробив! — закричала вона, розгублено опускаючись на коліна біля Расуліса. Тес прислухалася, чи дихає капітан, потім помацала його пульс.
Не було ні того, ні іншого.
— Він мертвий, — вигукнула вона. — Ти вбив його.
Атталь та інші члени команди заклякли на місці, не вірячи своїм очам. Потім стерновий, рефлекторно повторюючи дії капітана, кинувся на Венса, простягнувши розчепірені пальці до пістолета. З дивовижною швидкістю Венс вивернувся, торохнув його руків'ям в обличчя, і той з грюкотом гепнувся на підлогу. На якусь мить Венс заціпенів, потім його погляд став осмислено-зосередженим, а вираз обличчя — безжально-суворим.
— Дістаньте мені сокола і ви всі зможете повернутися додому, — прошипів він, стримуючи лють. — НЕГАЙНО!
Перший помічник і Атталь неохоче розпочали приготування до підйому носової фігури на борт, вигукуючи накази іншим членам команди, але ці фрази проскакували повз Тес шматками туману нерозбірливих слів. Вона прикипіла поглядом до Венса, очі якого набули абсолютно іншого виразу. Це вже не були очі ерудованого професора, якого вона вперше зустріла багато років тому, це не були очі гнаної, зламаної людини, з якою вона наважилася на цю невдалу авантюру. Вона знову побачила в них холодну, відсторонену безжалісність, яку вперше помітила там, у Музеї мистецтв тієї ночі, коли було скоєно збройне пограбування. Ще тоді цей погляд налякав її, а зараз, коли біля неї на підлозі лежав убитий, вона була нажахана до нестями.
Коли Тес іще раз поглянула на Расуліса, несподівана здогадка пронизала її як блискавка: вона теж може запросто тут загинути. Цієї миті їй згадалася дочка. «Цікаво, а чи судилося мені побачити її знову?» — подумала Тес.
Рейлі різко відсахнувся від мікрофона, почувши, що голос Расуліса перервався, а у динаміку радіостанції гучно зашипіла статика. По його спині пробіг холодок страху. Йому здалося, що він почув по радіо щось схоже на постріл, але не був певен.
— Капітане? Тес? Хто-небудь — озвіться!
Відповіді не було.
Рейлі повернувся до радиста, що був поруч, а той вже крутив ручку настройки, хитаючи головою і про щось доповідаючи шкіперу турецькою мовою.
— Зник сигнал, — підтвердив Каракаш. — Здається, вони почули від нас все, що хотіли почути.
Рейлі сердито вдивлявся вперед через часті помахи склоочисників, які марно намагалися покращити видимість. «Караденіз» вперто пробивався вперед, воюючи з хвилями, несамовита лють яких зростала щохвилини. Усі розмови на містку велися турецькою, але Рейлі помітив, що команду катера більше непокоїло бурхливе море, аніж шуканий корабель, котрий і досі не зрушив з місця. Хоча теоретично «Саварона» була тепер у зоні видимості, сильний дощ і величезні хвилі дозволяли бачити її лише час від часу, коли товща води під обома суднами злітала догори одночасно. Коли погляд Рейлі вперше намацав «Саварону», то все, що він зміг побачити, це далекий розмитий силует. Спазм стиснув йому горло, коли він подумав, що на тому судні знаходиться Тес.
Рейлі помітив, як Каракаш і перший помічник обмінялися короткими фразами, а потім шкіпер повернувся до Де Анґеліса і глибокі зморшки занепокоєння позначилися на його обвітреному чолі.
— Ситуація стає неконтрольованою. Швидкість вітру становить майже п'ятдесят вузлів, і за цих умов ми майже нічого не можемо вдіяти, щоби змусити їх виконувати наші накази.
Де Анґеліс здавався на диво незворушним.
— Доки вони там, ми мусимо рухатись.
Шкіпер тяжко зітхнув, а потім швидко перевів погляд на Рейлі у спробі хоч якось проникнути в думки монсеньйора; але марно.
— Гадаю, нам не слід тут більше залишатися, різко заявив він. — Це стає небезпечним.
Де Анґеліс повернувся до Каракаша і втупив у нього невблаганний погляд.
— Ви що, нездатні впоратися з цими жалюгідними хвильками? — обурено запитав він і розлючено тицьнув пальцем у напрямку «Саварони». — Щось я не бачу, щоб вони утікали, підібгавши хвоста. Не схоже на те, що їм страшно тут залишатися. — Рот монсеньйора скривила в'їдлива гримаса. — А вам, значить, страшно, еге ж?
Рейлі помітив, як від цього глузливого запитання на скронях Каракаша набрякли жили. Шкіпер зі злістю поглянув на монсеньйора, а потім гаркнув якусь команду знервованому першому помічникові. Де Анґеліс кивнув, відвернувся і втупив погляд у вітрове скло. Судячи з одного лише профілю монсеньйора, Рейлі побачив, що той явно зловтішався своєю перемогою.
Тес стояла біля Венса, вдивляючись у вікно, а бризки лупили у переднє скло, наче шрапнель, коли на стернову рубку з усіх боків налітали шквали дощу. У повітрі шугали величезні шматки піни, а палубу «Саварони» заливала вода.
І тут виринули вони.
Справа по борту корабля, наче три кити, спливли три жовті підіймальні подушки.
Тес напружила очі, намагаючись поглядом проникнути крізь дощові шквали, і нарешті помітила його — великий, темний заокруглений брус, що підстрибував на хвилях між поплавками. Навіть після століть перебування у морській воді в ньому безпомилково вгадувалася вирізьблені обриси птаха, що колись гордовито височів на корпусі корабля.
Тес поглянула на Венса і побачила, як збуджено засяяло його обличчя. На якусь невловиму мить це збудження передалося і їй, затьмаривши той неймовірний жах, який вона відчувала.
Але в одну мить він охопив її знов.
— Запускайте водолазів, — гаркнув Венс першому помічникові, котрий витирав кров із розбитої щоки стернового. Побачивши вагання в його очах, Венс простягнув руку і приставив пістолет до обличчя переляканого помічника. — Нумо. Без цієї штуки ми звідси не заберемося.