І тут в корму корабля вдарила величезна хвиля. «Саварона» небезпечно накренилася, але в цей час стерновий натужно підвівся на ноги і допоміг ошелешеному напарнику втримати штурвал, щоб корабель не перекинувся; потім він умілим маневром усунув небезпеку і підвів «Саварону» ближче до підіймальних подушок. Вправно уникаючи хвиль, стерновий утримував корабель, в той час як двоє інших членів команди вдягнули водолазні костюми і неохоче пірнули з палуби, тримаючи в захватах важкі підіймальні линви. Тес знервовано спостерігала, як водолази насилу дісталися до подушок. Минали хвилини напруженого чекання, і ось нарешті підняті вгору великі пальці сигналізували про успішне завершення роботи. Тоді перший помічник натиснув перемикач, і на палубі зі скрипом ожила лебідка, долаючи качання корабля і несамовитий опір хвиль. Фігура птаха, і досі прикріплена до надувних подушок, піднялася над пінистою поверхнею моря і, погойдуючись, рушила до палуби.
Раптом Венс спохмурнів: його увагу привернув якийсь предмет, що виднівся за висячою над палубою різьбленою фігурою та надувними подушками. Обличчя Атталя сповнилося радістю, він схопив Тес за руку і показав пальцем у тому ж самому напрямку — на захід. Вона подивилася через ніс корабля і побачила вдалині примарний силует. Це був «Караденіз», що поспішав до них, долаючи хвилі, які важко гепали об його корпус.
Венс гнівно обернувся до стернового.
— Забирайте нас звідси, — наказав він, оскаженіло вимахуючи пістолетом.
Краплі поту вперемішку з кров'ю стікали по обличчю стернового, який щосили намагався не підставити хвилям відкритий борт.
— Спочатку нам треба витягти водолазів, — запротестував він.
— До біса водолазів! — гаркнув Венс. — Їх підбере патрульний катер. Це допоможе нам виграти час.
Стерновий швидко поглянув убік, зчитуючи показання погодного радара, а потім указав на «Караденіз».
— Єдиний шлях із цього шторму — це іти в їхньому напрямку.
— Ні! — заволав Венс. — Нам туди не можна!
Побачивши, що «Караденіз» поволі до них наближається, Тес звернулася до Венса:
— Благаю, Білле, припини. Все скінчено. Вони нас оточили, і якщо ми не заберемося звідси негайно, то всіх нас уб'є шторм.
Загрозливо зиркнувши, Венс змусив її замовкнути, а потім стурбовано подивився на погодний радар. У його очах з'явився холодний блиск.
— На південь, — рявкнув він стерновому. — Беріть курс на південь.
Очі стернового ледь не вискочили з орбіт, наче хтось ударив його в груди.
— На південь? Та це ж у самісінький шторм. Ви з глузду з'їхали.
Венс тицьнув пістолет йому в обличчя і натиснув на курок, трохи відхиливши зброю убік. Пролунав постріл, і куля, ледь не зачепивши стернового, влучила в перетинку. Потім він кинув швидкий загрозливий погляд убік інших, що були на містку, і знову тицьнув пістолет в обличчя оглушеного пострілом чоловіка.
— У вас один вибір: або хвилі, або... кулі. Іншого не існує.
Нічого не кажучи, стерновий на якусь мить затримав погляд на Венсові, потім швидко оцінив показання приладів і крутнувши штурвал, дав повний хід. Корабель рвонув уперед, назустріч страхітливому шторму, покинувши двох водолазів, що безпомічно борсалися у воді.
І тільки відвівши погляд від стернового, Венс помітив, що Тес зникла.
75
Стоячи на містку «Караденіза», Де Анґеліс шаленів від люті, прикипівши до морського бінокля «Фудзінон».
— Вони таки дістали її! — прошипів він крізь зуби. — Неймовірно! Вони примудрилися її витягти!
Рейлі теж помітив носову фігуру, і хвилька занепокоєння пробігла по його спині.
Так, значить, все це правда.
Ось вона — через сотні років витягнута з морської безодні завдяки непохитній впертості однієї людини.
Ох, Тес! Що ж ти накоїла!
З наростаючим відчуттям жаху він збагнув, що тепер Де Анґеліс не зупиниться ні перед чим.
Перший помічник, що стояв поруч із ними, теж не зводив очей з водолазного судна, але непокоїло його зовсім інше.
— Вони взяли курс на південь! І покинули водолазів!
Тільки-но зачувши це, Каракаш почав уривисто віддавати накази. Тієї миті завила сирена, і через корабельні гучномовці пролунали команди тривоги. Водолази почали негайно вдягати костюми, а на палубі інші матроси вже ладнали надувний рятувальний пліт.
Де Анґеліс спостерігав за цією гарячковою діяльністю, не вірячи своїм очам.
— До біса тих водолазів! — гаркнув він, несамовито тицяючи пальцем в бік «Саварони». — Вони можуть втекти! Нам треба їх зупинити!
— Ми не можемо покинути напризволяще водолазів, — відрізав Каракаш, ледь стримуючи гнів. — До того ж їхній корабель приречений на загибель, він не витримає цього шторму. Хвилі надто великі. Нам треба забиратися звідси, як тільки ми витягнемо водолазів.
— Ні! — напирав монсеньйор. — Навіть якщо існує один шанс із мільйона, що вони проскочать, ми все одно мусимо цього не допустити. — Де Анґеліс злобно втупився у вітрове скло, а потім різко обернувся, опинившись віч-на-віч з кремезним капітаном; в очах його світилася погроза. — Потопіть цей корабель.
Стояти осторонь Рейлі більше не міг. Він кинувся до монсеньйора, схопив його і різко повернув обличчям до себе.
— Ви цього не зробите, ви не маєте...
Договорити Рейлі не встиг. Де Анґеліс вихопив з-під куртки великий автоматичний пістолет і тицьнув йому в обличчя.
— Не лізь, куди не слід! — гаркнув він, відпихаючи Рейлі до стінки рубки.
Погляд Рейлі ковзнув по холодній сталі пістолетного ствола і зустрівся з очима Де Анґеліса. Вони палали лютою жорстокістю.
— Твоя місія на цьому закінчується, — проскреготів монсеньйор. — Я зрозуміло висловлююся?
На обличчі Де Анґеліса з'явився вираз такої невблаганної рішучості, що у Рейлі відразу розвіялися всі сумніви щодо здатності монсеньйора без вагань натиснути на курок. Він зрозумів також, що коли він хоч пальцем поворухне, щоб дістати свій пістолет, який висів у кобурі на боку, то помре набагато раніше, ніж зможе до нього дотягтися.
Рейлі кивнув і відступив назад, намагаючись утримати рівновагу на хиткій підлозі.
— Тихше, — заспокійливо мовив він, — тихше.
Де Анґеліс не зводив чіпкого погляду з Рейлі.
— Стріляйте в них з гармати, — наказав він шкіперові. — Інакше вони стануть недосяжними.
Рейлі бачив, що Каракашу дуже не подобаються події, котрі відбувалися на його кораблі.
— Ми знаходимося в міжнародних водах, — заперечив він, — і якщо вам цього замало, то нагадаю, що йдеться про грецький корабель. Ми вже мали достатньо клопотів з...
— Мені байдуже! — спалахнувши люттю Де Анґеліс, повернувся до Караката і почав навіжено вимахувати пістолетом. — Цей корабель знаходиться під орудою НАТО, і я як кадровий офіцер даю вам, капітане, прямий наказ...
Цього разу його перервав Каракаш.
— Ні! — різко заявив він, спопеляючи поглядом Де Анґеліса. — Краще я постану перед військовим трибуналом.
Якусь мить двоє чоловіків стояли віч-на-віч. Монсеньйор — з витягнутою рукою тримав пістолет перед капітановим обличчям. До честі Караката, він навіть не змигнув оком. Капітан стояв непорушно, аж поки монсеньйор не відштовхнув його убік і кинувся до дверей, що вели до сходень.
— Ідіть під три чорти, — кинув він злобно. — Я зроблю це сам.
Коли Де Анґеліс відчинив двері, то ледь не впав від пориву буревію, що вдарив у капітанський місток. Оговтавшись, він вийшов назустріч шторму, що шаленів довкола.
Рейлі, недовірливо зиркнувши в бік Каракаша, витягнув свій пістолет, а потім, оминувши капітана, схопив рятувальний жилет, похапцем накинув його на себе і вийшов за Де Анґелісом.
Вітер щосили штурхонув його, швиргонув, наче ту ганчіркову ляльку, і притис спиною до стінки стернової рубки. Рейлі випростався і, чіпко тримаючись за поручні, угледів попереду розмитий силует монсеньйора, який поволі просувався вздовж захисної стінки, невблаганно наближаючись до передньої палуби, де було встановлено автоматичну гармату.