Страх змінився почуттям полегшення, і Тес спробувала розплющити очі, але відразу відчула в них різкий біль і тому вирішила розплющувати їх поступово. Образи довкола неї були розмитими і непевними. На якусь невловиму мить її охопила паніка, але Тес швидко здогадалася: щось застилало їй очі. Слабкою тремтячою рукою відкинула вона з обличчя пасмо мокрого волосся і обережно помацала повіки. Вони були припухлими — як і губи. Тес спробувала ковтнути, але не змогла — у неї було таке відчуття, наче хтось засунув їй до рота колючий будяк. Їй хотілося випити води, але прісної, не солоної.
Мало-помалу розпливчасті образи набули чітких обрисів. Хоча небо і досі було сірим і похмурим, Тес збагнула, що позаду неї сходить сонце і що — судячи з гуркоту прибою — море теж знаходиться позаду. Вона спробувала сісти, але другу руку щось не пускало, нею неможливо було поворухнути. Вона смикнула її, намагаючись витягти, — і несподіваний нестерпний біль пронизав її. Помацавши вільною рукою, Тес второпала, що рука прив'язана мотузкою, яка глибоко в'їлася в її плоть. Вона знову лягла і раптом згадала, що прив'язала себе і Рейлі до дерев'яного люка.
Рейлі, Куди ж він подівся?
Тес зрозуміла, що на платформі поруч із нею його немає, і страх знову пронизав її, наче удар блискавки. Вона сіла і заходилася вивільняти руку; нарешті їй вдалося висмикнути її з-під мотузки. Ривком вставши навколішки, а потім підвівшись, Тес почала озиратися довкола. Її затьмарений погляд зміг розгледіти великий піщаний простір, що тягнувся в усі боки й упирався в скелясті пагорби. Вона ступила декілька непевних кроків, напівзаплющеними очима вдивляючись в пустинний і безлюдний берег, але не помітила нічого. Вона хотіла вигукнути його ім'я, але слова застрягли в розпухлому горлі. А потім на неї накотилася хвиля нудоти і запаморочення. Тес злегка хитнулася, знову стала навколішки і відчула, як мізерні сили полишають її. Їй захотілося плакати, але сліз не було.
Не в змозі знайти в собі хоч якісь сили, вона знепритомніла і впала навзнак на пісок.
Коли вона знову прокинулася, все було по-іншому. По-перше, було тихо — ані завивання вітру, ані ударів прибою. Вона чула слабкий шум дощу, але навколо неї було тихо, як у раю. А ще було ліжко. Не дошка, не піщаний пагорбок, а справжнісіньке ліжко.
Вона ковтнула і відразу відчула полегшення у горлі, а коли озирнулася довкола, то зрозуміла — чому. Над нею нависала крапельниця, що стояла на хромовій підставці біля ліжка, а до руки тяглася трубка. Її очі швидко забігали, вивчаючи обстановку. Вона знаходилася у невеличкій, невибагливо обставленій кімнаті. Біля ліжка стояли простий стандартний стілець і маленький столик. Розстелена на столику мереживна серветка була з трохи потертими краями, а на ній стояли графин з водою і склянка. Прості побілені стіни без оздоблення, тільки на стіні біля Тес висів невеличкий дерев'яний хрест.
Вона спробувала сісти, але у неї запаморочилося в голові. Під її вагою ліжко заскрипіло, і відлуння цього звуку вийшло за межі кімнати. Тес почула кроки, а потім — якісь незрозумілі фрази, мовлені занепокоєним жіночим голосом. У кімнаті з'явилася жінка: вона посміхнулася і турботливо її оглянула. Незнайомка — пишна і висока жінка віком десь під п'ятдесят. Її шкіра була оливкового кольору, а з-під зав'язаної на потилиці білої косинки вибивалися брунатні кучері. Очі жінки світилися добротою і співчуттям.
— Doxa to Theo. Pos esthaneste?
Не встигла Tec відповісти, як до кімнати швидко увійшов якийсь чоловік; він випромінював радість. На ньому були окуляри у тонкій дротяній оправі, він мав бронзову засмагу, а його густе сивувате волосся виблискувало, наче чорна емаль. Чоловік похапливо кинув декілька фраз тією самою іноземною мовою, а потім звернувся, посміхаючись, до Тес і щось запитав, але вона не зрозуміла.
— Вибачте, — промимрила вона тремтливим голосом. І прокашлявшись додала: — Я не розумію вас...
Чоловік спантеличено обмінявся здивованими поглядами з огрядною жінкою, а потім повернувся до Тес.
— Перепрошую, я думав, що ви... ви — американка, так? — спитав він англійською з сильним акцентом, подаючи їй склянку води.
Тес відсьорбнула і ствердно кивнула головою.
— Так.
— А що з вами трапилося?
Вона не без великих зусиль підшукувала потрібні слова.
— Я була на кораблі, ми потрапили у шторм і... — голос її завмер. Ясність пробивалася крізь туман її свідомості, і у голові виникали запитання. — Де я? Як я сюди потрапила?
Чоловік схилився над Тес і сказав, помацавши її лоба:
— Мене звуть Коста Мавромарас. Я — місцевий лікар, а це — моя дружина Елені. Вас знайшли рибалки на березі біля Маратонди і привезли сюди, до нас.
Імена, назва та акцент вразили Тес.
— А куди це — сюди?
Мавромарас посміхнувся, правильно передбачивши її реакцію.
— До нашого помешкання, що у Ялосі.
Мабуть, її обличчя і досі виражало сум'яття і тривогу, бо такий самий вираз з'явився і на обличчі лікаря.
— Ялос, на Симі.
Тес нічого не могла збагнути.
Симі?
Що робить вона на цьому грецькому острові? Купа запитань заполонили її голову. Вона знала, що Симі належить до Додеканезьких островів, що неподалік від турецького узбережжя, але їй хотілося знати, де саме вона знаходиться і як вона туди потрапила. Тес хотіла знати теперішню дату, скільки часу минуло відтоді, як «Саварону» вразив шторм, чи довго її носило у морі — але все це могло зачекати. Було дещо інше, про що їй кортіло дізнатися негайно.
— Зі мною був чоловік, — мовила Тес голосом, що зривався від хвилювання. — Чи знайшли рибалки когось іще? — Вона зупинилася, побачивши, як напружилося обличчя лікаря; її занепокоєння зросло ще більше, коли Мавромарас поглянув на дружину. Потім він перевів погляд на Тес; його обличчя недвозначно виражало тривогу, яка вразила її у самісіньке серце.
— Так, рибалки знайшли на березі якогось чоловіка, але, боюся, його стан є дещо серйознішим за ваш.
Не встиг він закінчити цю фразу, як Тес уже спустила ноги з ліжка.
— Мені треба його побачити, — настійливо мовила вона. — Будь ласка.
Ноги Тес, і так заслабкі для прогулянки коридором до суміжної кімнати, зрадницьки підкосилися, коли вона побачила Рейлі. Верхню частину його голови затуляла велика акуратна пов'язка; слідів крові ніде не було видно. Під лівим оком і на щоці виднівся синювато-жовтий синець, а припухлі повіки були заплющені. Губи теж були припухлі й потріскані. Біля ліжка Рейлі також стояла така сама крапельниця з трубкою, що зміїлася до його руки, але окрім крапельниці на ньому була ще і дихальна маска, а поруч шумливо працював апарат штучного дихання. Найбільше Тес стривожив колір його шкіри — вона мала якийсь синюватий, як у мерця, відтінок.
Коли Мавромарас допоміг їй сісти на стілець біля ліжка Рейлі, Тес відчула велику тривогу і сум'яття. Надворі ж і досі лютував шторм. Лікар пояснив, що рибалки знайшли їх, коли приїхали на східне узбережжя острова перевірити, чи не пошкодив шторм їхні човни, і поквапилися привезти їх до міста у клініку, незважаючи на небезпечну погоду і розкислі від дощу дороги.
Це трапилося два дні тому.
Її стан від початку не викликав у нього особливого занепокоєння, бо її серце швидко зреагувало на введений через крапельницю розчин, а ще вона то непритомніла, то приходила до тями, хоча, мабуть, зараз цього і не пам'ятає. Однак стан Рейлі був набагато гіршим: він втратив багато крові, легені його були слабкими, але всьому цьому вони могли дати раду. Найбільшої шкоди завдав удар по голові. Мавромарас гадав, що череп не тріснув, хоча сказати напевне він не міг, бо клініка на острові не мала рентгенівського обладнання. Як би там не було, Рейлі дістав сильну травму голови і не прийшов до свідомості жодного разу відтоді, як його знайшли напівмертвим на березі.
Тес відчула як кров відлинула від її обличчя.
— Поясніть мені, будь ласка, що все це означає?