— Його життєві показники є стабільними, тиск крові поліпшився, дихання слабке, але принаймні, робить це він без сторонньої допомоги, а дихальна маска використовується лише для посилення вентиляції легенів, щоби його мозок отримував достатню кількість кисню, доки він лежить непритомний. А окрім цього...
Тес спохмурніла, відганяючи жахливу думку.
— Тобто, ви хочете сказати, що він — у комі?
Мавромарас кинув на неї похмурий погляд.
— Так.
— Чи маєте ви тут все необхідне для його лікування? Я хотіла сказати, може, нам перевезти його до клініки?
— Це — маленький острів, і клініки на ньому немає. Найближча знаходиться на острові Родос. Я вже зв'язувався з ними, але на жаль, їхній вертоліт швидкої допомоги зламався три дні тому, коли намагався сісти у штормову погоду, і тепер вони чекають, доки з Афін не прилетить іще один вертоліт із запчастинами для ремонту. Але зараз він все одно не зміг би сюди прилетіти, бо шторм триває. Вони сподіваються, що завтра погода поліпшиться, але, якщо чесно, то мені не до вподоби ідея перевезення хворого, до того ж, тамтешні лікарі все одно не зможуть нічого вдіяти для швидкого поліпшення стану, хіба лише підключать його до дорогої діагностичної апаратури, якої ми тут не маємо.
Тес відчула, як густішає імла навколо неї.
— Невже ви нічого не можете вдіяти? — спитала, вона, затинаючись.
— Боюсь, що ні, бо він у комі. Я можу стежити за його кров'яним тиском, за наповненням крові киснем, але... — лікар зробив паузу, підшукуючи потрібне слово, — але не існує способу пробудити когось із коми. Треба просто чекати.
Тес боялася ставити запитання.
— А скільки доведеться чекати? — вимовила вона нарешті.
Лікар непевно розвів руками.
— Може години, може дні, а може — тижні... Точно визначити не можна... — Голос його завмер, решту сказали очі. Вочевидь, проблема не обмежувалася лише питанням «коли».
Тес кивнула головою, вдячна зате, що Мавромарас не озвучив ту страшну можливість, думка про яку не полишала її відтоді, як вона увійшла до кімнати.
79
Решту дня Тес вешталася між своєю кімнатою і кімнатою Рейлі, занепокоєно заглядаючи до нього і щоразу зустрічаючи там Елені. І щоразу медсестра турботливо відводила її назад до ліжка, запевняючи ламаною англійською, що з Рейлі все буде гаразд.
Лікареві та його дружині Тес представила дещо видозмінену версію подій, які привели до її та Рейлі появи на цьому острові, при цьому вона ретельно уникала будь-яких натяків на причину їхнього перебування у цих краях і про те, що турецький патрульний корабель відкрив по них вогонь. Виявивши обережність, Тес вказала, що на водолазному судні були й інші люди — на той випадок, коли на острові знайдеться хтось іще, живий чи мертвий, але Мавромарас похмуро поінформував її, що хвилі дійсно викинули на берег деякі уламки, здогадно, від водолазного судна, але він нічого більше не чув ні про врятованих, ні про знайдені тіла.
Тес скористалася телефоном і додзвонилася в Арізону, в помешкання своєї тітоньки, відразу заставши вдома Кім та Ейлін, які почали хвилюватися, що вже кілька днів не мали від неї ніяких звісток. Тес не ризикнула назвати острів, на якому знаходилася; пізніше вона здивувалася такій обережності, але потім зрозуміла, що на той момент була ще не готова до контакту із зовнішнім світом та проблемами, котрі у зв'язку з цим могли виникнути. Поклавши слухавку, Тес подумки похвалила себе за те, що вгамувала тривогу своїх близьких за її безпеку, сказавши, що тут виникла несподівана нагода отримати роботу і що вона незабаром знову їм зателефонує.
Під вечір у кімнаті лікаря з'явилися дві місцеві мешканки, яких провели в кімнату до Тес. Хоча вони майже не розмовляли англійською, вона зрештою здогадалася, що це були дружини декотрих із тих рибалок, які знайшли її на березі моря. Вони принесли з собою дещо з одягу: бавовняні штани, нічну сорочку, зо дві білі блузки і товстий бавовняний кардиган, у який вона одразу ж загорнулася. А ще вона принесли з собою глиняний глечик з іще гарячою місцевою стравою; Елені пояснила, що це рис із тушкованим м'ясом молодого баранчика. Тес із вдячністю заходилася їсти, сама себе здивувавши тим, що, і оком не змигнувши, з вовчим апетитом ум'яла величезний таріль цієї страви.
Пізніше вона прийняла гарячу ванну, яка сотворила буквально чудо, значно додавши їй бадьорості, а Мавромарас поміняв на її руці пов'язку. Тес здавалося, що фіолетовий синець від мотузки залишиться на руці назавжди. Решту вечора, незважаючи на лагідні заперечення хазяйки, вона провела біля ліжка Рейлі. Тес не наважилася розмовляти з ним, хоча знала, що так інколи чинять рідні тих, хто перебуває у коматозному стані. Вона не була певна, що це допоможе, особливо якщо зважити на те, що після усіх перипетій йому, скоріш за все, не надто приємно буде чути її голос. За все, що їм довелося пережити, Тес винуватила себе, і хоча їй хотілося багато йому розповісти, все ж вона вважала за краще сказати це тоді, коли Рейлі буде в змозі відповідати, неважливо як — доброзичливо чи вороже. Тому вона не хотіла нав'язуватися у той момент, коли він, у кращому випадку, був слухачем-невільником, а у гіршому — нічого не чув взагалі.
Десь опівночі вона нарешті віддалася виснажливій втомі — як фізичній так і емоційній — і повернулася до своєї кімнати. Як тільки її голова опинилася між двома старими подушками, Тес відразу ж поринула у глибокий сон.
Наступного ранку Тес відчула у собі достатньо сил, щоб насмілитися вийти із будинку і пройтися розім'яти свої застиглі м'язи. І досі дув вітер, але дощ майже вщух, і вона відчула, що коротка прогулянка піде їй на користь.
Вдягнувшись, Тес зазирнула до Рейлі. Біля нього, як завжди, сиділа Елені і обережно масажувала йому ногу. Невдовзі з'явився Мавромарас і оглянув його. Він сказав Тес, що стан Рейлі стабільний, хоча явного покращення не трапилося, а потім пояснив, що у подібних ситуаціях будь-яке поліпшення відбуватиметься не поступово, а різко. Рейлі просто лежатиме непритомний і, якщо йому судилося вийти з коми, то він просто прокинеться без будь-якого фізіологічного попередження. Мавромарас мав оглянути іще одного пацієнта на протилежному кінці острова, тож сказав, що повернеться години за дві. Тес запитала дозволу пройтися з ним до його автомобіля. Лікар не заперечував.
— Сьогодні вранці мені телефонували зі станції санавіації на Родосі, — сказав їй Мавромарас, коли вони виходили з будинку. — Завтра вони зможуть прилетіти сюди в будь-який час.
Раніше Тес хотілося, щоб Рейлі відправили у кращу клініку, але тепер вона вагалася.
— Я про це вже думала. Ви дійсно вважаєте, що нам слід його туди відправити?
Перед тим, як відповісти, лікар ґречно посміхнувся.
— Якщо чесно, то вирішувати вам. Це дуже гарна клініка, її головлікар — мій знайомий; вони добре його доглядатимуть, можу вас запевнити. — На його обличчі чітко позначилася непевність, і він додав: — Давайте не будемо приймати якесь рішення зараз. Подивімося, як він почуватиметься завтра вранці, от тоді й вирішуватимемо.
Вони перетнули вулицю, обійшовши при цьому кілька великих калюж, і підійшли до старого, трохи іржавого «пежо». Мавромарас відчинив дверцята, і Тес помітила, що вони були незамкнені.
Вона поглянула в обидва боки вузької вулички. Навіть в негоду краса міста перехоплювала подих. Яруси ошатних неокласичних будинків, пофарбованих у теплі пастельні кольори, спускалися донизу, закінчуючись невеликою затишною бухтою. Будинкам з дахами з червоної черепиці була притаманна приємна і ненав'язлива однорідність стилю. У стічних канавах по обидва боки дороги гучно шуміла вода, спадаючи крутими східцями біля підніжжя пагорба. А над головою і досі купчилися фіолетові хмари, наче готуючись до чергового нападу.
— Ото був шторм! — зауважила Тес.
Мавромарас поглянув на хмари і кивнув головою.
— Набагато сильніший, ніж хтось може пригадати, навіть старожили нашого міста. Особливо для цієї пори року.
У Тес промайнула думка про шторм, який багато років тому потопив «Храм Сокола», і вона ледь чутно пробурмотіла: