Мова, якою розмовляв Ісус.
Від хвилювання серце Тес ледь не вискакувало з грудей; вона далі розглядала старий пергамент і розпізнала в ньому ще кілька знайомих слів.
Дуже повільно, майже через силу, вона таки збагнула — який документ тримала вона у руках, яка людина написала його і ким ця людина була.
Це були писання Єшуа з Назарета.
Писання людини, яку весь світ знав як Ісуса Христа.
81
Стискаючи загорнутий у шкіру рукопис, Тес повільно пішла берегом назад. Сонце вже сідало, і його останній проблиск зникав за сірою стіною хмар, що і досі висіли над обрієм.
Тес вирішила не брати з собою скриньку, а натомість заховала її за великим валуном, щоби не привертати зайвої уваги. Вона повернеться за нею пізніше. Тим часом розум її був зайнятий можливими наслідками оприлюднення такої знахідки. Те, що вона тримала в руках, було не осколком давнього глечика, це була навіть не Троя і не гробниця Тутанхамона. Це було те, що могло перевернути цілий світ. Тому поводитися з рукописом треба було вкрай обережно.
Наближаючись до купки будинків у Маратонді, Тес зняла з себе кардиган і замотала в нього згорток. Двоє рибалок уже пішли з таверни, але вона попросила одного чоловіка, який її теж знав, відвезти її до будинку лікаря.
Коли вона увійшла, Мавромарас привітав її широкою посмішкою.
— Де це ви ходили? Ми вас скрізь шукали. — Не встигла вона вигадати якусь причину, як лікар обійняв її за плечі й повів до кімнати. — Ходімо, швидше. Дехто хоче вас бачити.
На неї дивився Рейлі — вже без дихальної маски, роблячи геройську спробу посміхнутися потрісканими губами. Він сидів, злегка відкинувшись назад, підпертий трьома великими подушками. Тес відчула наче в ній щось перевернулося.
— Привіт, — мовив Рейлі слабким голосом.
— І тобі привіт, — відповіла Тес, не в змозі стримати посмішку. Ніколи раніше не доводилося їй переживати такої радості. Вона повернулася і, намагаючись не привертати уваги Елені та лікаря, поклала згорток на тумбочку, що стояла біля ліжка, а потім наблизилася до Рейлі і ніжно погладила його по голові. Її очі ковзнули по напухлому синюватому обличчю, і вона прикусила губу, щоб стримати сльози, що накотилися раптом самі собою.
— Так добре, що ти прийшов до тями, — вимовила вона нарешті тихим голосом.
Рейлі знизав плечима; на обличчі його поволі — майже як в уповільненій зйомці — почала з'являтися подоба посмішки.
— Відтепер я сам вирішуватиму, куди ми подамося у відпустку, добре?
На її обличчі з'явилася слабка посмішка, а по щоці покотилася сльоза, яку вона не змогла стримати.
— Можеш вважати, що ти вже у відпустці. — Тес обернулася до лікаря і його дружини, дивлячись на них широко розкритими заплаканими очима. — Я так вам вдячна, — ледь чутно вимовила вона. Мавромарас і Елені посміхнулися і закивали головами. — Я... ми завдячуємо вам своїм життям. Я перед вами у великому боргу.
— Які дурниці, — відповів Мавромарас. — Ми, греки, маємо таку приказку: «Den hriazete euharisto, kathikon mou». Вона означає, що за виконаний обов'язок не дякують і не платять. — Він поглянув на Елені, подаючи їй безмовний знак. — Ми полишаємо вас, — сказав він лагідно, — певен, вам є про що поговорити.
Вони обернулися, збираючись піти, Тес поквапилася до лікаря, обійняла його і поцілувала в обидві щоки. Почервонівши від ніяковості так, що рум'янець стало видно крізь його засмагу, Мавромарас сором'язливо посміхнувся і вийшов із кімнати, залишивши їх удвох.
Обернувшись до Рейлі, вона помітила зав'язаний вузликом кардиган, що лежав собі на тумбочці, наче невибухла бомба. Тес почувалася жахливо через свою нечесність як по відношенню до подружньої пари, котра врятувала їй життя, так і до Рейлі. Їй захотілося все йому розповісти, та момент зовсім не слушний.
Але незабаром все одно доведеться розповідати.
З важким серцем зобразила вона на своєму обличчі посмішку і присіла до нього на ліжко. Рейлі почувався так, наче декілька тижнів його не було у власному тілі. По всім м'язам розлилася якась дивна, болюча онімілість, а голова злегка крутилася, наче підвішена окремо від тіла. Одна повіка і досі розплющувалася неповністю, тож нечітке сприйняття відстані теж не додавало настрою.
Окрім того, що він застрелив Де Анґеліса і кинувся в море у рятувальному човні, Рейлі пам'ятав небагато. Він уже питав Мавромараса про те, як потрапив на острів, та лікар розповів йому в загальних рисах лише почуте від Тес. Але все одно — вийшовши нарешті з коми і дізнавшись, що вона теж тут, та ще й в одному приміщенні, Рейлі відчув величезне полегшення.
Він обережно спробував сісти, і на обличчі у нього з'явилася гримаса болю. Йому довелося знову вмоститися на подушки.
— Так як же ми все таки тут опинилися?
Тес розповіла йому все, що пам'ятала, а він уважно вислухав. Вона теж мала провал у пам'яті — від страхітливої гігантської хвилі до того моменту, коли вона прокинулася на березі. Тес розповіла про удар, отриманий ним по голові, про те, як вона зв'язала їхні рятувальні жилети, про хвилю-чудовисько. Вона розповіла йому також про дерев'яний люк і показала глибокий шрам на своїй руці. Їй хотілося знати — чому турецький патрульний корабель відкрив по них вогонь, і Рейлі розказав Тес про свої пригоди, починаючи з того моменту, коли Де Анґеліс вийшов із гелікоптера в Туреччині.
— Вибач, — мовила вона винувато, коли настав слушний момент. — Я не знаю, що на мене найшло. Не знаю, це було просто... не інакше, як я збожеволіла, покинувши тебе в такому безпорадному стані. Все це настільки неприємно, що я...
— Все гаразд, — відказав Рейлі зі слабкою посмішкою на тріснутих губах. — Давай більше не будемо про це. Ми вижили, і це — найголовніше, правда ж?
Розуміюче посміхнувшись, Тес неохоче кивнула головою, і він повів мову далі, розповівши, що саме монсеньйор убив вершників у Нью-Йорку, що це він всівся за гармату на борту «Караденіза». Рейлі розповів їй також, як йому довелося застрелити Де Анґеліса.
А потім він повідав їй про одкровення кардинала Бруньйоне. Тес відчула себе безконечно винуватою, коли Рейлі детально переповів їй ті секрети, в які його втаємничили у Ватикані. Монументальна правда про її знахідку на березі, підтверджена тими самими людьми, які могли від цієї правди постраждати найбільше, наелектризувала кожну часточку її тіла, але вона приховала свою реакцію. Тес доклала усіх зусиль, щоб зобразити величезний подив і спантеличення, вона ставила запитання, цікавилася подробицями, все більше і більше ненавидячи себе за кожну мить брехні. Їй страшенно хотілося вихопити рукопис із кардигана і показати його Рейлі — тут і негайно. Але вона не наважилася. На обличчі Рейлі відобразилася тривога, що гніздилася в глибинах його душі, і Тес знала, що розповідь Бруньйоне про ту неправду, що лежала в основі Церкви, завдала агентові ФБР глибокої рани, яка і досі боліла. Тому вона не хотіла ошелешувати його так швидко всією невідворотністю предметного доказу цієї неправди. А зараз вона навіть не знала, коли це треба робити і чи слід робити взагалі. Рейлі потрібен був час. Їй теж потрібен був час, щоб усе добряче обміркувати.
— З тобою все гаразд? — спитала Тес непевним голосом.
На якусь мить Рейлі відвів очі, його обличчя спохмурніло — він намагався виразити словами свої почуття.
— Це химерно, але всі ці події — Туреччина, Ватикан, шторм — схожі на якийсь поганий сон. Може це через те, що я нашпигований ліками, а може... але я певен, що за деякий час все буде гаразд. Наразі ж я відчуваю таку втому, таке виснаження... Але я не знаю, наскільки це виснаження є фізичним, і наскільки — якимось іще.
Тес уважно придивилася до його змореного обличчя. Ні, зараз точно неслушний час розповідати йому про це.
— Венс і Де Анґеліс отримали те, на що заслужили, — мовила вона натомість, злегка посміхнувшись, — а ти вижив. Це вже є вагомою підставою для віри, правда ж?