— Маючи охоронцем такого хороброго й шляхетного юнака, — прошепотіла Еліс, — я могла б спати спокійно. Певно ж бо, Данкене, що ті жорстокі вбивства, ті жахливі сцени тортур, що про них так багато пишуть і говорять, ніколи не чинилися в присутності таких, як він!
— Він таки й справді, здається, рідкісний і розкішний зразок тих природних якостей, на які нібито багате його плем'я, — відказав Гейворд. — Я згоден з вами, Еліс, що таке чоло й очі скорше страх викличуть, ніж ошукати. Але не обманюймо себе, гадаючи, що його чесноти якісь інакші, а не дикунські. Непересічна цнота рідко трапляється як серед християн, так і серед тубільців, хоча, правду мовивши, і ті, й ті здатні її виявити. Маймо надію, що цей могіканин не підведе нас і що його вчинки відповідатимуть його виглядові мужнього й вірного друга.
— Тепер майор Гейворд каже, як і личить йому, — зауважила Кора. — Хто, дивлячись на цей витвір природи, пам'ятав би, що шкіра його іншого кольору!
Коротку й видимо незручну тишу, що на-і гала по цих словах, урвав поклик розвідника, який голосно запросив подорожніх до печери.
— Цей вогонь щось надто вже яскравий, — сказав він, коли вони ввійшли всередину, — і може накликати мінгів нам на лихо. Анкесе, шип отвір укривалом. Вечеря ця не така, якої б міг сподіватись майор королівського полку, але мені траплялося бачити мужні військові загони, що не гребували й сирою олениною, і без жодної приправи. А в нас, як бачите, солі вдосталь, і ми хутко можемо м’яса насмажити. Оце — свіже гілля сасафрасу, панночкам сісти. Може, воно не таке розкішне, як їхні шкіряні крісла, так зате пахне куди приємніше, аніж свиняча шкіра. Годі вже, приятелю, не сумуй так за тим лошам, — воно було ще невинне створіння і не зазнало в житті лиха. Завдяки смерті воно врятувалося від майбутніх саден на спині, від притоми в ногах.
Анкес зробив, як сказав розвідник, і коли той змовк, ревіння водоспаду почулося тепер, наче глухий гуркіт далекого грому.
— Ми цілком безпечні в цій печері? — запитав Гейворд. — Чи не загрожує нам яка несподіванка? Адже один озброєний чоловік при вході — і ми безпорадні.
На ці слова з темряви поза розвідником виринула подібна до привиду постать і, схопивши запалену головешку, освітила нею дальший кінець печери. З несподіванки Еліс аж зойкнула, та й Кора схопилась на ноги, коли побачила ту прояву, але Гейворд одним словом заспокоїв їх, сказавши, що це їхній супутник, Чингачгук. Індіянин тим часом, відхиливши друге укривало, показав, що печера має два виходи. Потім з головешкою в руці він перетяв вузьку й глибоку розколину, що бігла під прямим кутом до печери з подорожанами, але, на відміну від неї, закінчувалась отвором угорі, і вступив до другого гроту, майже в усьому схожого на перший.
— Таких старих лисів, як ми з Чингачгуком, не часто можна застукати в норі з одним виходом, — сміючись, мовив Соколине Око. — Бачите, яке чудове місце: скеля тут із чорного вапняку, а це, як усі знають, камінь м'який, і він незле править за подушку, коли бракує хмизу та соснового гілля. Так ото водоспад колись лежав за кілька ярдів нижче від нас, і, смію гадати, плесо було тут гладеньке й на око приємне, як мало де на Гудзоні. Але старість не додає приваби, — згодом ці гарні панночки про це ще довідаються. Місцина прикро змінилася! У скелі поробилось повно шпарин, а де камінь крихкіший, течія продовбала глибокі печерини. А потім вода відступила на яких сотню ступнів, — де пробивши скелю, а де промивши, — так що тепер водоспад не має ані якогось вигляду, ані твердої основи.
— А в якій ми частині водоспаду? — зашили Гейворд.
— Ми біля того місця, де провидіння призначило йому бути. Тільки вода показалася надто бунтівна, щоб тут лишатись. Обабіч нас скеля була м'якша, тим-то вода відступила з середини річища, перше вимивши для нас оці дві невеликі нори.