4
Весь кут кімнати, мало не від підлоги й під самісіньку стелю, займали ікони. Темні, почорнілі, старовинного письма й новіші, у срібних окладах — лики Ісуса Христа й діви Марії. Перед ними день і ніч горіли великі лампади, і у кімнаті завжди стояв специфічний гіркий запах ладану, лампадного масла й ледь підгорілих гнотів.
Отець Леонтій тричі широко перехрестився, поправив гніт у лампаді й мовив:
— Слава тобі, господи, повернувся без пригод, тепер можна й відпочити.
Він скинув підрясник, залишившись у бавовняній сорочці, й зробив широкий жест рукою, запрошуючи гостей до кімнати. Брат Федір і Тимофій Мельник відсунули стільці від овального стола, повсідалися, а отець Леонтій зупинився під кіотом, дивлячись на них очікувально. Щойно він прибув з сусіднього села, де також мав парафію, хрестив там двох немовлят, батьки були заможні й щедро винагородили його, тож отець Леонтій був у доброму гуморі, і цей настрій не зіпсувався, навіть коли побачив на подвір’ї брата із зовсім незнайомим чоловіком: приїзд брата, та ще й з незнайомцем, не віщував нічого гарного, принаймні означав якісь клопоти, а в цей травневий світлий день хотілося спокою та умиротворення, смачно пообідати й подрімати під яблунею, чуючи лише дзижчання бджіл і теленькання жайворона над ближнім полем.
— Зараз Меланія нагодує нас обідом, — сказав отець Леонтій, — то, може, відкладемо розмову? — Він усе ще не хотів псувати собі настрою, відчуваючи наперед і обпалюючу радість від першого ковтка горілки, настояної Меланією на калгані, і гострий запах та смак холодцю з часником, такого холодцю не з’їсти ні в кого в повіті, Меланія готує його з півня, яловичини та свинини, додаючи лише їй відомі спеції. Потім вона подасть тушкованого коропа чи лина з овочами — риба зготована так, що можна їсти просто з кістками, вони тануть у роті.
Згадка про лина сповнила отця Леонтія мало не ніжністю, він всівся за стіл навпроти гостей, зобразивши на обличчі приязну усмішку, проте Федір не перейнявся його настроєм, він взагалі ще з дитинства відзначався сухістю і діловитістю, ніхто краще за нього не міг на Великдень приготувати “кріпенника” — висмоктував крашанку й наповнював її воском, потім хвалився сотнею чи навіть двома розбитих у змаганнях з сусідськими хлопчаками яєць… От і зараз сухо подивився на брата і сказав:
— Поки Меланія опікується обідом, поговоримо про справи. Познайомся — Тимофій Гаврилович Мельник, чув про Таргана?
У отця Леонтія опустилася нижня губа. Хто ж не чув про Таргана в Полонському, Житомирському та інших повітах? Червоні обзивають його карним злочинцем, а найдостойніші парафіяни села Висока Піч, в церкві якого отець Леонтій править уже кілька років, вважають людиною поважною, паном отаманом і навіть народним месником.
Отець Леонтій подивився на гостя уважно й пронизливо: зовні чоловік як чоловік, років за сорок, уже лисуватий, чоло у зморшках, очі поставлені глибоко — темні й недовірливі. Й це правильно, кому довіряти в таких умовах: брат брата продає, революція заварила таку кашу, що її ще довго не висьорбати. Але вираз обличчя в гостя рішучий і твердий — це також правильно: лише твердою рукою можна тримати людей в покорі, розбестилися, сьогодні слухають одних, завтра вже інших, а слухатися треба лише отамана, інакше — куля в лоба чи шашкою навскіс через плече.
— Про Таргана чув! — Посміхнувся отець Леонтій доброзичливо. Подав через стіл руку, з задоволенням відчув міцність рукостискання і? ще більше утвердився в своєму першому враженні від отамана. — І радий з вами познайомитеся, Тимофію Гавриловичу.
Про Таргана отець Леонтій справді начувся. Лише недавно в поважному товаристві розповідали, як отаман налетів на якесь селище, розгромив міліцію та волвиконком, порубав і постріляв комуністів, повісив усіх активістів, котрих вдалося захопити, знищив усі документи й архіви, захопив гроші та зброю.
Що ж, такі радісні звістки надходять не щодня, і людей, які здійснюють такі акції, слід поважати й шанувати. Отець Леонтій приглушив в собі роздратування, викликане затримкою з обідом, пильно глянув на брата й Таргана, запитав прямо:
— Треба сподіватися, шановне панство приїхало до мене не для того, аби пообідати? Проте і обідом нагодую, чуєте, Меланія вже накриває на стіл…