— Він ще про щось запитував?
— Він сказав, що добре нас розуміє. Якимось дивним голосом, ніби усе знає.
— Угу, — закрив я цю тему. — А що розповідала Валя про Дмитра?
— Казала, що допомагає, що Лізку у колясці вулицями возить. Зовсім змінився. Вона також просила перевести грошей на їхній рахунок. Сказала, що в них залишилося лише п’ять тисяч франків.
— А у нас скільки залишилося? — запитав я, дивлячись прямо у вічі Світлані.
— У мене тисяч із двадцять доларів, у тебе — не знаю.
— У мене менше, — відповів я. — Я розмовляв із Дмитром у Швейцарії. Попередив, що незабаром їм доведеться повертатися до Києва.
— І що він?
— Не зрадів.
Світлана задумливо похитала головою та зітхнула.
— Я могла б тут Валі іноді допомагати, — промовила вона.
Увечері знизу несподівано подзвонив консьєрж. Сказав, що для мене привезли якусь велику коробку і вантажники питають дозволу її підняти.
— Нехай піднімають, — нічого не зрозумів я.
Я не чекав жодних посилок, але за кілька хвилин усе стане зрозумілим.
I справді, через кілька хвилин у двері постукали. Вантажників було четверо: молоді, міцні хлопці. Поруч на підлозі стояв величезний запечатаний холодильник.
— Сергій Павлович Бунін? — уточнив один із хлопців, зазираючи у розкритий блокнот.
— Так.
— А де у вас кухня?
Я, все ще не розуміючи, що відбувається, вказав їм напрямок — прямо коридором та ліворуч.
Вони навіть учотирьох з помітною важкістю піднесли холодильник та понесли його за вказаним маршрутом. Я пішов слідом.
Вантажники поставили запакований холодильник посередині кухні та здивовано вирячились на наш холодильник.
— То ви вже маєте один? — вирвалося в одного з хлопців.
— Так, — підтвердив я. — А ось цей, — я показав на холодильник, який вони принесли, — я не замовляв.
— Адже ви Сергій Павлович Бунін? — Старший вантажник ще раз зазирнув у блокнот.
— Так.
— Тоді усе вірно. Куди будемо його ставити?
Я оглянув свою кухню віслючим поглядом. Витріщився на вільний кут праворуч від вікна.
— Поставте його поки що туди, — вказав жестом.
Вони зняли упаковку, дружньо учотирьох підняли холодильник та встановили його на вказаному місці. Один з них відразу увімкнув холодильник у розетку.
На верхній панелі новенького холодильника замиготіли зелені лампочки, які вказують температурний режим.
— Розпишіться в отриманні! — попросив один з вантажників, простягаючи зошит і ручку.
Я розписався. Вантажники пішли, а замість них на кухню зазирнула Світлана. Втупилася здивованим поглядом на обновку.
— «Бош»! — прочитала вона назву холодильника. Потім перевела погляд на наш холодильник. — А що, хіба «Бош» краще, ніж «Індезит»?
— Взагалі-то краще. — Я стенув плечима. — Тільки я не розумію звідки він тут узявся.
— Значить, ти його не купував? — Світлана зупинила свій погляд на мені.
— Ні, здається, ні. Але, можливо, мені потрібно піти до психіатра?
— Можливо, що треба, — погодилася Світлана. — А можливо, це хабар? — I на її обличчі заграла посмішка.
— За що?
— Я не знаю, тобі видніше. — Вона похитала головою, а потім підійшла до нового холодильника, та потягнула на себе дверцята.
Всередині загорілося світло і я помітив, що там були якісь згортки, кульочки і навіть пляшки, що стояли на внутрішніх поличках дверцят та прикріплені до них широкими смужками клейкої стрічки.
— Дуже цікаво, — промовив я, побачивши, що новий холодильник не був порожнім.
Цієї миті у двері подзвонили. Усе ще розмірковуючи з приводу цього сюрпризу, я відчинив двері і побачив на порозі усміхнене обличчя Гусейнова.
— Здрастуй, дорогий! — Він зробив крок усередину та відразу обійняв мене. — Ти лише не турбуйся! Я не хотів, щоб твоя дружина метушилася, накривала на стіл. Розумієш?
Дещо я вже починав розуміти.
— Виходить, що холодильник — твоїх рук справа?
— Не зовсім, — заперечив він. — Моя справа — торгівля холодильниками. А це так собі, подарунок для старого друга та закуска до коньяку. Адже я розумію, що тобі зараз не до гостей. — Вираз його обличчя раптом став серйозним. — Але в нас на Кавказі є звичай ніколи не залишати друга у біді. Покажи, яке місце ти вибрав для нього?
Ми зайшли на кухню. Він критично поглянув на наш «Індезіт».
— Ну, цей ти вже можеш спокійно відвезти до себе на дачу.
— У нас немає дачі.
— Якщо є холодильник для дачі, то буде і дача, — заспокоїв він мене. — А твоя дружина вдома?