— Виникнуть проблеми — заходь! — сказали вони мені на прощання.
27
Київ. Жовтень 2014 року. Ніч.
За вікном будинку Десятинною вулицею цебенить дощ. Він б’є по шибках, б’є по моїх барабанних перетинках. Та я сплю. У каміні догоряють дрова. Крізь неміцний сон я чую їхній тріскіт, і він трішки відтінює шум дощу. В мене був важкий день. Ніщо не втомлює мене так, як щомісячне звернення до народу по телебаченню. Усе у прямому ефірі. Потім прес-конференція. І теж у прямому ефірі. І запитання — одне веселіше за друге. «Чи буде Україна застосовувати санкції проти Польщі у відповідь на заборону в’їзду до Польщі українського транспорту з дизельними двигунами?» — «Яка ваша думка про законопроект, який передбачає натуралізацію нелегальних емігрантів?» — «Коли правління наведе лад в енергетичному секторі?»
Мені все ще чуються усі ці запитання уві сні. Друга ночі. І раптом — ледь чутний стукіт у двері. Стукають кілька хвилин, аж поки я не розплющую очі.
Я фокусую погляд на згасаючому полум’ї каміна. Піднімаюся, і накинувши халат, підходжу до дверей.
— Пробачте, пане президенте, — тихо докладає начальник охорони полковник Потапенко. — До вас Микола Львович поривається. Щось термінове.
— Що в тебе? — запитую я, пройшовши до вітальні, де він дожидався мого пробудження.
— Вранці Казимир оголосить про підвищення цін на електрику, — нервово тараторить Львович. — На п’ятдесят відсотків! Ви розумієте, що це означає?
— Але ж це його приватна електрика, — відповідаю я. — У нас країна з ринковою економікою. Що ми можемо зробити?
— Присядьте! — просить Львович. Потім обертається до чергового охоронця: — Чому стоїш, як бовван, піди приготуй кави!
Поки охоронця немає, Львович нахиляється у мій бік і нервово шепоче:
— Це лише початок! Ви зрозумійте! Він знову буде відключати боржників. А хто в нього головний боржник? Держава! Він і вас відключить! Він скуповував «Обленерго» для того, щоб за одну мить відключити світло по всій країні, зробити себе президентом і знову ввімкнути світло! І от... Ви уявляєте собі, що може статися! А все тому, що вся електрика в руках однієї людини!
— Але ж це Федюк йому дозволив!
— Справді так, але президент Федюк сидить у в’язниці за завдавання збитків державі... До речі, може, ви підпишете зміни до наказу?.. З приводу збільшення найбільшої суми збитків?
— Ти мене не заплутуй! Друга година ночі! — злюся я.
— Добре, добре! — Львович киває. — Нам необхідні термінові заходи...
— Є якісь пропозиції?
— Є.
З виразу його круглого обличчя можна зрозуміти, що пропозиції можуть викликати в мене заперечення.
— Потрібно зібрати парламент, — обережно каже він.
— Коли? Зараз?
— Зараз. — Він дивиться на високий годинник, що стоїть на підлозі. — О четвертій ранку. Не весь. Усю опозицію — вона ненавидить Казимира — і центристів. Тоді голосів вистачить. Ви виступите проти планів Казимира й запропонуєте законопроект...
— Який?
— Я підготував. «Про виробництво дешевої електрики та реструктуризацію державного боргу за спожиту електроенергію». Додамо туди статтю про запровадження мораторію на підвищення цін за електроенергію до наступних президентських виборів. Пройде! Голосів вистачить.
Охоронець повертається до кімнати. За ним — сонна покоївка з кавником.
— Збирай парламент! — кажу я Львовичу.
Він телефонує з мобільного до когось зі своїх.
— Чуєш! План «А»! — каже він і дає відбій.
Я п’ю каву й намагаюсь уявити собі план «Б». Напевне такий план існує, придуманий на випадок моєї незгоди з планом «А».
Немає нічого кращого, аніж виступ перед сонним парламентом. Правду кажучи, я й сам трішки сонний, проте це справі не заважає. У залі витає атмосфера підвищеної відповідальності. Нічні засідання могли б добряче просунути країну в напрямку до Європи, та користаємось ми цією можливістю досить таки рідко. Втретє за два роки.
Результат голосування перевершив мої сподівання. Указ прийнятий і набуває чинності негайно.
Після засідання парламенту мене відводить убік генерал Свєтлов. Він, виявляється, теж не спить ночами.
— Я дам наказ вилучити всі документи по неплатниках за електрику, — пропонує він. — Тоді ми відразу виб’ємо з їхніх рук останні козирі!
— Молодець! Уперед! — напучую я його.