ДЖОРДАНО.
Бо вічність — не суддя!
То — простір для польоту!
СКОРБОТА.
Як летіти?
У порожнечу? У пустелю мрій?
Ти мариш про планети і сонця,
Ти ждеш братів із зоряного світу?!
Та де вони? Тебе чека багаття,
А зорі непорушні й мовчазні…
ДЖОРДАНО.
Вони сюди не йдуть — я йду до них!
Моя стежина — крізь вогонь палючий!
Скорбото, геть! Нема в моїй душі
Вагання й сумніву! Прощай, прощай навіки!..
Тінь Скорботирозтає. Від стіни наближається постать Матері.
МАТИ.
У скорботнім чеканні,
У найважчу хвилину,
Я ізнову з тобою,
Мій замучений сину.
Я милуюсь тобою,
Я радію за тебе…
Тільки ж нащо вмирати
Для порожнього неба?
ДЖОРДАНО.
Порожнє небо? Що ти кажеш, нене?
Вогнем безмірність вічно клекотить.
Життя усюди — дивне, незбагненне,
Моє життя супроти того — мить…
МАТИ.
Але тіло живеє,
Що болить і жадає,
Те, що я народила
Не для муки й відчаю?!
Вже його не побачу,
Не торкнусь, не відчую…
А лиш попіл байдужий,
Плачучи, поцілую…
ДЖОРДАНО.
Не край душі, матусю! Не карай
Себе й мене. Так вирішила доля!
Світанок скоро. Темний небокрай
Зірницею вже жевріє поволі…
Прощайся з тілом — болісним, живим,
Його не буде! Та моє горіння
Вогнем запалить — чистим і святим —
Грядущі, небувалі покоління!
Постать Матері розтає. Світає. Чути кроки сторожі. Кати опускаються вниз сходами, одягають Джордано в балахон ганьби, на якому намальовано фігури чортів та драконів. На голову йому насувають блазнівський ковпак. Джордано спокійно витримує наругу. Його погляд — десь понад головами катів.
Джордано виводять із в’язниці. Біснується юрма, ченці й фанатики опльовують його, кидають на нього всяку гидь, паліччя.
На небі поволі згасають зірки.
ДЖОРДАНО (з мукою).
О, зачекайте, ясні, не зникайте!
Ще небагато, і мине цей сон…
Я вже готовий! Лиш відкрити браму…
Я йду до вас! Благаю — підождіть!..
Виходить на ешафот. Кат прив’язує його до стовпа. З юрби з’являється Інквізитор.
ІНКВІЗИТОР.
Джордано! Схаменися — і вогонь
Не спалахне. І ти одержиш волю!
Джордано мовчить
ІНКВІЗИТОР.
Одна лиш мить — і вже тебе не буде!
ДЖОРДАНО (гордо).
Одна лиш мить — і жадана свободи
Мені відкриє браму вогняну!
Інквізитор дає знак. Спалахує вогонь, реве юрма. Ченці подають Джордано хреста для поцілунку. Він одвертається і дивиться в небо, на останню яскраву зірку.
ДЖОРДАНО.
Цей чорний знак від мене заберіть!
Він ясний безмір хижо перекреслив!
Мій знак — вогонь Кохання і безсмертя!
Прокиньтесь, люди, мужні і безстрашні!
Далекі браття! Я іду до вас…
О, болісне і радісне багаття…
Пали! Пали!
Вогонь гримить, вирує, співає урочисто і накривав всю постать Джордано. Юрба німує