Витоки каналу, який побачили космонавти, починалися десь в полярній зоні, а сам він закінчувався поблизу екватора, в районі, позначеному на земних картах Марса як озеро Сонця. Бурмаков порівняв карту зі знімками і сказав:
— Цей канал — Нектар. Так його назвав колись Скіапареллі. Старий сам не припускав, що по Нектару насправді тече волога життя — вода.
Космонавти довго ще вивчали озеро Сонця, поки Марс не повернувся пустельним боком. Але нічого більше не помітили. Чи то там дійсно нічого не було, чи то перешкодив той самий фіолетовий шар, що знаходиться в атмосфері над поверхнею планети і заважає спостереженням. Від цього поверхня планети виглядала гладкою і одноманітною. Проте настрій у людей був піднесеним.
— Я впевнений, що суворі умови марсіанського клімату, — говорив Бурмаков, — не є перешкодою для вищих форм життя. Марс — набагато старший від Землі. Шлях його розвитку не обов’язково був таким самим, як і в Землі. Наша планета знаходиться в кращих умовах, оскільки вона ближче до Сонця — наймогутнішого джерела енергії. Марсіанин повинен був постійно боротися за своє існування: і з холодом, і з розрідженістю атмосфери, і з бідністю фауни і флори. Ця боротьба повинна була допомогти йому досягти вищих форм розвитку. Хай марсіани зовсім не схожі на нас, та, врешті-решт, це і найімовірніше. Природа не терпить одноманітності. Але я вірю, що марсіани повинні бути… — Бурмаков зупинився, щоб перевести подих, поглянув на Павла. — Ви не згодні?
— Просто у мене менше упевненості… Можливо, це не вода, хоча навіть її наявність зовсім не категоричне ствердження життя.
— Даремно ви так думаєте. Чим ви можете пояснити, що напрям і прямизна каналів не змінюються впродовж сторіч? Такими їх могли зробити тільки розумні істоти. А чому Фобос і Деймос, або в перекладі з грецької мови — «Страх» і «Жах», поводяться не як природні супутники, а як штучні. Ще на початку століття було помічено, що вони поступово наближаються до своєї планети. — Бурмаков опустився в крісло і тихо додав: — Врешті, це моя мрія — знайти розумне життя поза старенькою Землею.
Павло сердечно сказав:
— Я дуже хочу, щоб вийшло по-вашому. Дуже!
— Розумію. І скажу вам, дорогі друзі, — боюся. Не віриться, що людина нарешті зустрінеться з подібною до себе істотою. Це дуже фантастично і тому здається неймовірним. А у землян пов’язано з Марсом стільки надій!
З того дня Бурмаков неначе став ще строгішим, зібранішим. Він тільки зрідка підходив до телескопа, дивився в нього хвилину-другу і відходив.
«Набат», почавши гальмування, описував велику криву навколо Марса, щоб врешті-решт підійти до нього зовсім близько. Так було вирішено ще тоді, коли складався план експедиції. Важкий корабель недоцільно садовити на планету, тому що для старту з неї потрібно буде витратити досить значну частину запасів пального. Але це зовсім не означало, що люди так і не побувають на Марсі. «Набат» мав невеликі одномісну і двомісну ракети, на яких космонавти могли злітати на поверхню планети і повернутися назад.
Невдовзі настала мить, коли Бурмаков запросив екіпаж в рубку і урочисто проголосив:
— Через вісім діб, 3 лютого об 11 годині за земним часом, вийдемо на свою постійну орбіту навколо Марса. З сьогоднішнього дня вступає в силу наказ номер три: «Дослідження досягнутої планети».
Відповідно до цього наказу про майбутню висадку на Марс космонавти зібрали легкі ракети, всюдихід, знову приміряли космічні костюми, востаннє випробували прилади для досліджень. Все, що потрібно і можна було зробити, було зроблено. Залишалося лише чекати моменту, коли «Набат», що став вже штучним супутником Марса, вийде до озера Сонця.
Рахункові машини швидко обчислили час, коли це відбудеться. У космонавтів в запасі виявилося майже сорок годин. Але перечекати їх було неймовірно важко. Люди не полишали рубку навіть для короткого відпочинку, весь час проводячи біля приладів. Дуже хотілося знати, що чекає їх, перших землян, на цій червоній планеті.
Але минули й ці сорок годин. Автомати увімкнули екран кольорового телевізора, сполученого з телескопом. На екрані червоніла куля Марса, два кружки його супутників і позначалася замкнута крива — шлях космічного корабля.
Бурмаков підвівся.
— Вітаю вас, товариші, з прибуттям на Марс.
Космонавти підбігли до ілюмінаторів. Поверхня чужої планети поволі пропливала під ними, хвилюючи своєю невідомістю, таємничістю. І кожен думав: кому випаде першому залишити затишні каюти «Набата», щоб зробити крок у невідоме?
Ніби відповідаючи на ці думки, Бурмаков м’яко сказав: