— Дорогі друзі! — дзвенів динамік ультракороткохвильової атомної радіостанції. — Космічний центр вітає вас з відмінно виконаною першою частиною завдання. Ваша знахідка пам’ятника, встановленого невідомими істотами, відкриває безмежні перспективи. Майже добу всі астрономи нашої планети вивчали фотознімок, надісланий вами. Одностайна думка — це макет нашої Галактики, такої, якою вона була приблизно два мільйони років тому. Таким чином, саме за цей час загинув Фаетон і з’явився Плутон. Слухайте ваше завдання. Ви повинні невідкладно взяти курс на останню планетну орбіту Сонячної системи, до Плутона, і спробувати з’ясувати його походження. Майте на увазі, що нові космічні кораблі, побудовані за вдосконаленим проектом «Набата», в майбутньому календарному земному році попрямують до Марса і продовжать роботу. Привіт вам від рідних і близьких, від усіх нас, від усього людства! Бажаємо щасливої подорожі і повернення на Землю!
Знову, як і тоді, коли вони стартували з Землі, далекий оркестр заграв Гімн Радянського Союзу.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
1
П’ятий день тривожно ревла сирена. Бурмаков увімкнув глушник, але і приглушене завивання, здавалося, вривалося у всі закутки корабля, виводячи людей з рівноваги. А вимкнути сирену не дозволяла обов’язкова інструкція технічної експлуатації корабля в космосі. «Набату» не вдалося уникнути зустрічі з метеоритним потоком, і екіпаж постійно знаходився в стані аварійної готовності.
П’ятий день не припинялася ні на хвилину боротьба за життя корабля, що зменшив хід до п’ятдесяти тисяч кілометрів за годину. Люди вибилися з сил. Автоматичні гармати не встигали розстрілювати атомними зарядами метеорити, що траплялися на шляху «Набата». Маленькі частинки, заряджені за довгий час блукання в космосі великою енергією, бомбардували корпус корабля, залишаючи свої сліди на першому захисному шарі, іноді навіть пробиваючи його. І лише пінопластикова ізоляція, що знаходилася під ним, миттєво затягувала отвори, уберігала від серйозніших наслідків.
— Якщо й далі так піде, — невесело пожартував Бурмаков, — ми продовжуватимемо подорож у решеті.
Жартуючи, він не думав, що близький до істини. Тільки-но він устиг закінчити фразу, як могутній поштовх потряс корабель. Клубок сліпучого полум’я, що миттєво затьмарило світло каютних ламп, вирвався з лівої дюзи і повис за бортом. Ще через мить «Набат», давши різкий крен вліво, закрутився, весь час віддаляючись, навколо поволі згасаючого маленького Сонця, що з’явилося хтозна звідки.
Автомати відразу ж доповіли: несправна ліва дюза.
— Невже вирвалося пальне? — Стурбований Павло поглянув на лічильник витрати палива.
Ні, там було все гаразд.
— Вибух відбувся в самій дюзі, — вирішив Бурмаков, проглянувши показання контрольних приладів, — але чому? Доведеться виходити.
Одягнувши важкий скафандр, командир корабля вибрався за борт. У телевідеофон Павло і Вітя спостерігали, як він поволі, насилу відриваючи від поверхні корабля магнітні підошви, бродить навколо дюзи, що вийшла з ладу, задумливо мацає порвані вибухом місця, раз у раз поглядаючи на показник потужності радіоактивного випромінювання. Його наказ був несподіваним для товаришів:
— Підведіть «Набат» до того місця, де відбувся вибух. Треба взяти проби.
Повернувшись, Бурмаков довго чаклував біля приладів, не помічаючи запитальних поглядів Павла і Віті. Нарешті, мабуть, все закінчивши, оголосив:
— В результаті вибуху виникло якесь нове випромінювання.
— Але що вибухнуло? — запитав Павло. — Не будете ж ви стверджувати, що це відбулося само ро собі, в результаті якихось вад у конструкції.
— Не буду, — Бурмаков потер долонею скроню. — Щось потрапило в дюзу ззовні. Можна було б ще пояснити, якби це виявився метеорит з антиречовини. Проте вірогідність, що він залетить в такі глибини нашої Галактики, навряд чи існує. Думатимемо над цією загадкою. А зараз треба ремонтувати дюзу.
— Н-да-а, — невизначено протягнув Павло.
Ремонтувати. Це було легше сказати, аніж зробити в умовах космічного польоту. Виготовлені з жаростійких матеріалів дюзи не плавилися навіть під вогняним струменем кисню, температура якого сягає трьох тисяч градусів. А тут ще сирена. Не замовкаючи ні на хвилину, вона повсякчас нагадувала, що небезпека нового зіткнення не минула.
— Маневруватимемо, — незадоволено поглядаючи на сирену, сказав Бурмаков, — поки не вийдемо з цієї клятої смуги. Одягайте скафандри, як цього вимагає інструкція, — і першим натягнув захисний костюм.