А потім космонавти відзначили, що в просторі стало тепліше. Тепло випромінював Юпітер. Воно виходило звідкись з його, здавалося, бездонних надр, в яких відбувалися, не стихаючи ні на мить, якісь складні ядерні процеси.
Щоб подолати зростаюче тяжіння Юпітера, довелося пустити атомні двигуни на повну потужність. Становище поступово стало поліпшуватися, стрілка, що вказувала прискорення, зрушила з нуля. Астронавти зітхнули з полегшенням, аж раптом трапилося непередбачене: прорвало пластир, накладений на дюзі, пробитій недавно загадковим вибухом. «Набат» відразу втратив швидкість, став важкокерованим і почав лягати на еліптичну орбіту, яка з часом повинна була закінчитися десь з другого боку Юпітера, якраз в центрі диска. Це за декілька секунд обчислили електронні машини.
— Скільки у нас залишилося часу? — Бурмаков був на диво спокійним, немов відбулася звичайна затримка.
Машини миттєво зробили нескладний розрахунок. Павло подав командирові перфострічку, поцятковану знаками.
— Ого! Цілий тиждень. Ну, скажімо, шість, навіть п’ять днів. За цей час ми повинні відремонтувати або замінити дюзу. Тоді ми ще зможемо посперечатися з нашим сердитим богом. Доведемо йому, що людина сильніша.
— У космосі, в умовах все зростаючої сили тяжіння Юпітера і підвищення навколишньої температури дюзу не заміниш, — сумно посміхнувся Павло.
— Але іншого виходу немає.
— Є. Потрібно знову накласти пластир. На це знадобиться менше часу. Зі всіма відключеннями і очищеннями — сорок-п’ятдесят годин. Ну, найбільше, шістдесят.
— А що гарантує від нового розриву?
— У нас буде в запасі декілька діб, і ми зможемо не вмикати відремонтовану дюзу на повну потужність.
Бурмаков погодився не відразу. Тричі давав він роботу рахунковим машинам, поки ухвалив остаточне рішення.
3
З щоденника Віті Осадчого
31 березня за земним численням
А у нас переплуталися всі дні. Якось не щастить нам після Марса. Природа ніби мстить, що ми зазирнули в одну з її найпотаємніших таємниць. Ми, звичайно, доб’ємося свого, не відступимо. Але бачу, як це важко. Був поранений П. К. І напружено працював С. В. І коли нарешті можна було б відпочити, — нова біда. Вона лягла на плечі С. В. І П. К., який — хай не приховує від нас — ще не видужав. Я намагаюся допомагати чим можу, проте мені мало що доручають. Диваки, вигадують різні причини, аби мені було легше. Наче я й справді маленький. А про себе не думають. Я сьогодні навмисно проглянув кінострічки, зроблені незадовго до нашого вильоту. І можу прямо сказати, що С. В. І П. К. виглядають на десять років старшими. А як вони схудли — просто шкіра та кістки. Котру ніч вже не сплять, особливо С. В. Та що вдієш. Становище наше дуже небезпечне. Ми навряд чи вирвемося з обіймів Юпітера. Мені про це не кажуть, приховують, наче я сам не розумію. Хай гадають, що я нічого не знаю, якщо їм легше від цього.
Ремонтувати пошкоджену дюзу неймовірно важко. Все навколо заражене радіоактивними частинками, які випромінює другий двигун. Нас оточує хоч розріджена, але все одно отруйна атмосфера Юпітера. С. В. сказав, що наші костюми, в яких ми виходили на Марс, тут непридатні. С. В. І П. К., коли виходять тепер на поверхню, одягають інші, спеціально зроблені для таких умов. Подивилися б ви на них в тих костюмах. Справжні малорухливі механічні роботи. У скафандрах не тільки працювати, обернутися незручно, не кажучи вже про те, яке зусилля потрібне, щоб підняти, наприклад, руку. Так, наші спеціальні скафандри, зроблені з свинцевих сплавів, напевно, дуже важкі (я не одягав ще такий костюм). У місцях з’єднань, відповідних суглобам людини, вони так точно підігнані, що одна частина ніби прилипає до іншої. Але і це ще було б півбіди. У наших скафандрах незвичайно жарко. Виявляється, мали рацію ті, хто стверджував, що Юпітер — остигаюче сонце.
П. К. І С. В. зробили вже три виходи на поверхню. Кожного разу вони повертаються знесилені, мовчазні. Посидять нерухомо годину, другу, перекусять і знову за роботу.
Чому мене не беруть з собою на поверхню? Я б теж працював. А так, залишаючись наодинці, не можу ні читати, ні дивитися кінофільми. Все валиться з рук.