Балаш уже ладен був відповісти на слова Скрута згодою, однак передумав. У нього не було впевненості в тім, що той вогник можна знайти. Найшвидше тут винен який-небудь кристал. У певний час на нього потрапляє зоряне світло, і тоді він починає пломеніти у нічній темряві. Удень його, зрозуміло, не зауважиш.
Це принесе Скруту розчарування, відчуття, що існує щось нерозгадане, розгадати яке у нього не вистачило вміння. І, можливо, крізь усе життя він пронесе в собі почуття вини, що міг, проте не відкрив для людей одну з загадок природи. Балаш зітхнув і сказав:
— У нас вельми мало часу.
Балаш не обманював. Через дві доби надходив найкращий момент для старту. Тільки у цьому випадку вони зможуть зустрітися з експедицією у визначеному пункті простору. Будь-яке спізнення призведе до того, що доведеться наздоганяти зореліт, а це означає, доведеться гальмувати, змінювати курс і знову розганятися, що не виключає інших непередбачених неприємностей. Знадобилася ж їм ось тут вимушена посадка, коли раптом невідомо чому прискорився режим роботи двигунів. Силове поле планети ще будуть вивчати, з цього боку деякі дослідження, які вони провели, принесуть користь. Але зараз головне для них — повернутися назад.
— У нас два дні, дві ночі і ще декілька годин, — уточний Скрут.
І це була правда. Трохи часу вони справді мали, і не було потреби, щоб Скрут обов’язково знаходився ці дні на кораблі. Подумавши, Балаш врешті здався.
— Поговоримо вранці, — пообіцяв він.
Світанок прийшов похмурий. Шалений вітер ніс звідкись з півдня хмари дрібного піску. У цій рухомій сірій мішанині було так само важко орієнтуватися, як і в тумані.
— Може, почекаємо погоди? — сказав Балаш.
— У нас тільки два дні, одна ніч і декілька годин, — повторив свої слова Скрут.
Балаш усміхнувся і дозволив виїжджати. Врешті, локатори бачать і в більш щільному середовищі.
Однак ні Скрут, ні Балаш не врахували одну особливість — у горах, де треба було шукати вогник, довелося ходити пішки, покинувши всі прилади в кабіні всюдихода. Скрут повернувся ні з чим.
Над вечір вітер стих. Осів пісок. На потемнілім небі заблищали зірки.
— Не журися, — втішав Балаш товариша, — сьогодні ми його обов’язково спіймаємо.
Ще звечора вони розставили прилади, настроїли їх. Тепер, коли з’явиться вогник, вони не тільки довідаються напрям, але й відстань до нього з точністю до одного метра. Коли стемніло, вони зайняли позицію на вершині пагорбка.
Час, здавалося, до неможливості сповільнив свій біг. Вони раз-по-раз позирали на годинники, не довіряючи електронному секретарю. Але навіть секундна стрілка наче перетворилася в хвилинну — так мало обертів зробила вона по круглому циферблаті.
Скрут відійшов убік, покинувши Балаша біля приладів. Він хвилювався і відчув потребу зараз побути на самоті. Присів на камінь. Після цілого дня блукань було приємного випростати стомлені ноги. Скрут прихилився плечима до скелі, з задоволенням відчуваючи під еластичним костюмом її земну твердість.
Ніч, передостання для них на цій планеті, нечутно накрила все довкола. Густу непроглядну темряву не могли перемогти ані Чумацький Шлях, ані яскравий Сіріус, що у своїй статичності виглядав намальованим. І все решта було таке ж далеке від реальності — нерухоме, неживе. Єдине, що здавалося живим, це та червона цятка, яка неначе сигналила їм про щось невідоме і, може, необхідне для людей. Скоро вона з’явиться знову. Він довідається, де вона, і прийде завтра на те місце. Чому він вірить, що за цим вогником щось є? А раптом, справді, сподіватися на щось незвичайне може лише такий новачок, як він?
Він пам’ятав випадок, який став уже хрестоматійним для багатьох поколінь учнів космічних шкіл. Якось два стажери надіслали з Марса повідомлення, що натрапили на рештки невідомої цивілізації. На знімках, які вони передали, люди побачили щось вельми подібне на знаряддя праці, химерної форми фігурки, які були або породженням фантазії їх творців, або, навпаки, розповідали про вигляд самих творців.
Це була сенсація. На Марс відправили велику експедицію. І перше більш-менш детальне дослідження показало, що знайдені фігурки — рештки не загиблої цивілізації, а метеорита. Потрапивши у атмосферу Марса, він вибухнув, а осколки, оплавившись, набули такої дивної форми.