Відтепер вони не панікували, тому що ніхто їх не переслідував. А оскільки їм не треба було тікати, вони мали змогу їсти скрізь і в будь-який час. Тому вони завжди були ситі. їх більше не приваблювали апетитні запахи, предмети незвичної форми чи нові звуки.
Системи морганізації та турньєризації можна було адаптувати, й вони знищували б окремих пацюків, які не встигли чи не змогли адаптуватися до невидимості. Однак це лише зміцнювало б зміни в усіх інших.
Але що трапилося зі споконвічними ворогами пацюків, покликаними підтримувати природний баланс у природі? Щоб довідатися про це, Арнолдові і Грегору довелося провести експрес-обстеження фауни в околицях Бітер-Лаг.
Поступово, крок за кроком, вони з'ясували все, що тут, імовірно, відбувалося.
На планеті Сиер у пацюків були природні вороги: летючі висюки, дриги, деревні скурли та оменестери.
Усі ці начисто позбавлені уяви тварини не змогли пристосуватися до різкої зміни.
З одного боку, вони полювали з допомогою зору, використовуючи нюх лише як допоміжний засіб. Тому хоча й відчували сильний запах пацюків, все ж вірили зору, а не нюху. Тож незабаром замість гризунів вони почали їсти один одного, залишивши пацюків у спокої.
А останні плодилися й плодилися...
І фірма «ААА Ейс» нічого не могла з цим вдіяти.
— Ми почали не з того, — зауважив Грегор через тиждень виснажливої, але безрезультатної роботи. -Треба з'ясувати, чому вони стали невидимими. Тоді ми знатимемо, як з ними впоратися.
— Мутація, — вперто стояв на своєму Арнолд.
— Я в таке не вірю. Наскільки відомо, ще жодна тварина не стала невидимою в результаті мутації. Чому пацюки мали бути першими?
Арнолд знизав плечима.
— Згадай хамелеона. Є комахи, що нагадують гілочки, інші маскуються під листя. Деякі риби досконало імітують вигляд морського дна...
-Авжеж, це всім відомо, — нетерпляче перервав його Грегор. — Але це — мімікрія. А от невидимість...
— Деякі медузи настільки прозорі, що їх майже не видно, — наполягав Арнолд. — Колібрі літає так швидко, що її теж майже не видно, а землерийка миттю ховається, тому майже ніколи не потрапляє на очі. Усе це ознаки руху в бік невидимості.
— Це смішно. Природа наділила всіх істот засобами захисту, але вона ніколи не дає переваги лише одному виду, роблячи його невразливим для інших.
— Це уже щось із сфери телеології,— заперечив Арнольд. — Ти припускаєш, що природа діє цілеспрямовано, немов садівник у парку. Я ж вважаю, що це сліпий процес осереднення. Звісно, зазвичай переважає середнє, але лишається простір і для крайнощів. Природа, зрештою, дасть раду й невидимості.
— Ти сам міркуєш з позицій телеології і намагаєшся переконати мене в тому, що метою мімікрії в природі є невидимість.
— Так має бути! Дивись...
— До біса всі ці мудрування, — втомлено сказав Грегор. — Я не зовсім уявляю, що таке телеологія, але ми тут сидимо уже десять днів і за цей час піймали близько п'ятдесяти пацюків з кількох мільйонів. І нічого їх не бере. Що ми робитимемо далі?
Вони сиділи мовчки, прислухаючись до лементу висюка, що кружляв над полями.
— Якби природні вороги пацюків мали хоч трохи розуму, — сумно промовив Арнолд.
— Вони полюють з допомогою зору. От якби вони...
Грегор несподівано замовк і витріщився на Арнолда. Той якусь мить здивовано дивився на компаньйона, а потім його похмуре обличчя посвітліло.
— Звісно! — вигукнув він.
Грегор кинувся до телефону і набрав Галактичну експрес-службу доставки.
— Алло! Запишіть термінове замовлення...
Експрес-служба перевершила саму себе. За два дні на плішивій галявині біля ферми Берні-Спірит лежали доставлені з Землі десять невеликих скриньок.
Грегор і Арнолд занесли їх у будинок і відкрили першу. З неї вийшла велика, чудова й гордовита кішка, виблискуючи жовтими очима. Це була спеціальна порода, виведена на Землі, мисливський інстинкт якої поліпшено шляхом схрещування з ліраксіанськими різновидами.
Кішка похмуро поглянула на чоловіків і принюхалася.
— Не плекай особливих надій, — обережно сказав Грегор, спостерігаючи, як тварина перетинає кімнату. — Вона поводиться не так, як звичайні кішки.
— Тсс, — прошипів Арнолд. — Не заважай їй. Кішка спинилася і, ледь схиливши набік голову,
уважно дослухалася до писку й метушні сотень невидимих пацюків, що без страху пробігали повз неї. Вона принюхувалась і мружила очі.
— Їй тут не подобається, — прошепотів Грегор.
— А кому тут сподобається? — теж пошепки відповів Арнолд.
Кішка зробила обережний крок, підняла передню лапу для наступного і раптом опустила її.