— Наскільки я розумію, — сказав він, — це зовсім не знайома нам рослина-невидимка.
— Але звідки вона сюди потрапила?
— З тих місць, де поки що не ступала нога людини, -впевнено відповів Арнолд. — Мабуть, предок цієї рослини колись літав у космосі у вигляді мікроскопічної спори, і, зрештою, його занесло в атмосферу планети Сиер. Спори впали на галявину ферми Берні-Спірит, вкоренилися, рослина зацвіла й дала насіння. От і все. Ми знаємо, що ці пацюки їдять траву, а їхній нюх відносно добре розвинений. Імовірно, ця рослина припала їм до смаку.
— Але вона невидима?
— Пацюків це мало хвилює. Невидимість надто складне поняття для їхнього розуму.
— Ти вважаєш, що всі вони їли цю рослину?
— Ні, не всі. Але в тих, хто їв, виявилося більше шансів вижити, їх не могли побачити летючі висюки та дриги. А пристрасть до цієї рослині пацюки передавали наступному поколінню.
— А згодом з'явилися кішки, вони їли пацюків і, зрештою, теж стали невидимими. Гаразд, але чому вони раптом зникли?
— Це очевидно, сказав Арнолд. — Пацюки їдять цю рослину разом з іншою нормальною їжею, а кішки — тільки пацюків. Вони зникли від передозування.
— Чому передозування призводить до зникнення? І куди вони зникають?
— Можливо, коли-небудь ми довідаємося, але зараз потрібно працювати.
Необхідно випалити всі ці рослини. Коли організм пацюків звільниться від отрути, вони знову стануть звичайними гризунами. А потім уже кішки доведуть свою справу до кінця.
— Сподіваюсь, що так і буде, — невпевнено погодився Грегор.
Вони вирішили застосувати переносні вогнемети. Знайти невидимі рослини серед зелених лук Берні-Спірит було нескладно. Цього разу невидимість рослин лише допомагала компаньйонам їх відшукати.
До вечора Грегор і Арнолд випалили вщент усі ділянки з клятою травою.
Але наступного ранку, обходячи луки, компаньйони зі здивуванням виявили нові проплішини. На них було повно нових рослин.
— Нічого непокоїтись, — заспокоїв друга Арнолд.
— Мабуть, трава дала насіння, перш ніж ми її випалили. Але це вже останній урожай.
Ще один день пішов на повторне знищення. Галявина була випалена майже дотла. Надвечір Галактична експрес-служба доставила нову партію кішок. Помістивши їх у клітки, друзі вирішили почекати, поки пацюки знову набудуть звичайного вигляду.
Вранці наступного дня на випаленому ґрунті біля Берні-Спірит з'явилися нові сходи.
Компаньйони влаштували термінову нараду.
— Це ідіотська витівка, — заявив Грегор.
— Але це наш єдиний вихід, — наполягав Арнолд.
Грегор уперто мотав головою.
— Тоді що нам робити? — насідав Арнолд.
— Маєш якісь інші ідеї? -Ні.
— До закінчення терміну контракту залишився тиждень. Ми, ймовірно, і так втратимо частину прибутків. Але якщо не завершимо роботу, нас просто викинуть з цього бізнесу.
Арнолд поставив на стіл миску з невидимими рослинами.
— Ми повинні дізнатися, куди зникають кішки, після передозування.
Грегор підвівся й почав крокувати по кімнаті.
— Вони можуть опинитися всередині якої-небудь зірки.
— Це ризик, з яким доведеться змиритися, — суворо промовив Арнолд.
— Гаразд, — зітхнув Грегор. — Починай! -Що?
— Я сказав — починай. -Я?
— А хто ж іще? Я не їстиму цю погань. Це була твоя ідея.
— Але я не можу! — Арнолд навіть спітнів з переляку. — У цій фірмі я відповідаю за дослідження. Я маю залишитися тут, збирати й аналізувати дані. До того ж у мене алергія на зелень.
— Цього разу збирати й аналізувати буду я.
— Але ж ти не знаєш як! Мені треба ще попрацювати з кількома новими барвниками. У моїх записах можу розібратися лише я. У ретортах готуються кілька нових розчинів. До того ж я розпочав велику серію дослідів із запиленням...
— Ти краєш моє серце, — втомлено промовив Грегор. — Гаразд, я це зроблю, але востаннє, справді востаннє.
— Обіцяю, старий. — Арнолд швидко витяг з миски пригорщу невидимого листя. — Ось, їж. Чудово, візьми ще. Яка вона на смак?
— Схожа на капусту, — пробурмотів, жуючи Грегор.
— в одному я впевнений, — промовив Арнолд. -У такому організмі, як твій, ефект не може бути тривалим. Організм позбудеться цієї речовини за кілька годин. Ти майже одразу знову станеш собою.
Раптом Грегор став невидимим, видимим залишився лише його одяг.
— Як самопочуття? — запитав Арнолд.
— Як звичайно, без змін.
— З'їж іще.
Грегор прожував ще пару пригорщів листя, і одразу зник. Одяг і все інше теж зникло.
— Грегоре! — злякано покликав Арнолд. — Ти тут? Відповіді не було.