— Він зник, — промовив Арнолд вголос. — А я навіть не побажав йому щасливої дороги.
Арнолд повернувся до своїх розчинів, які кипіли у ретортах, і трохи зменшив під ними вогонь.
Попрацювавши хвилин п'ятнадцять, він раптом усе кинув і обвів поглядом порожню кімнату.
— Йому не потрібні мої побажання, — сказав він уголос. — Йому ніщо не загрожує.
Потім він приготував собі вечерю. Підносячи вилку до рота, раптом зупинився.
— А все ж шкода, що я з ним не попрощався, — пробурмотів він сумно.
Арнолд рішуче прогнав усі похмурі думки й повернувся до своїх дослідів.
Він працював цілу ніч, а на світанку, смертельно втомлений, впав на ліжко й одразу заснув. Прокинувшись після полудня й нашвидкоруч поснідавши, він знову взявся до роботи.
Від моменту зникнення Грегора минула доба.
Надвечір зателефонував сиерієць, і Арнолд запевнив його, що пацюки практично під контролем і остаточна перемога — лише справа часу.
Після цього він заново перечитав усі посібники зі знищення гризунів, перевірив обладнання, замінив подекуди кабелі в морганізаторі, обміркував одну ідею стосовно нового виду пастки для пацюків, випалив свіжі сходи невидимих рослин і знову ліг спати.
Коли він прокинувся, то усвідомив, що з моменту зникнення Грегора минуло сімдесят дві години. Може статися, що він уже ніколи не повернеться.
— Грегор поклав життя за науку, — заспокоював себе Арнолд. — Я поставлю йому пам'ятник.
Це видалося йому надто мізерною даниною пам'яті друга. Треба було самому з'їсти цю «капусту». Грегор завжди губився у незвичних ситуаціях. Так, він хоробрий, цього ніхто не заперечує, але пристосовуватися не вміє.
Зрештою, ніякі адаптаційні здібності не допоможуть, якщо опинитися всередині зірки, або в космічному вакуумі, або...
Позаду себе він почув якийсь шум і швидко обернувся.
— Грегоре!
Але це був не Грегор.
Істота, яка стояла перед Арнолдом, була не більш як метр на зріст, мала багато рук і ніг. Від товстого шару бруду її шкіра здавалася рожево-сірою. За спиною у неї висіла досить важка торба. Весь одяг незнайомця складався з гострокінечного капелюха, вдягненого на гострокінечну голову.
— Сподіваюсь, ти не Грегор? — обережно поцікавився Арнолд, надто вражений, щоб мислити логічно.
— Звісно, ні, — відповіла істота. — Я Гем.
— О... А ви часом не зустрічали мого партнера? Його звати Річард Грегор. Він на голову вищий від мене, худорлявий і...
— Певна, річ, я його зустрічав, — підтвердив Гем. — А хіба він не тут?
— Ні.
— Дивно. Сподіваюсь, з ним нічого не трапилось. -Гість сів і почав чухатись під трьома пахвами одразу.
Відчуваючи легку нудоту, Арнолд запитав:
— Ви звідки?
— З планети Оол, звісно, — відповів Гем. — Там ми сіємо наш скомп. А сходить він тут.
— Зачекайте хвилину. — Арнолд важко опустився на стілець. — Прошу вас, почніть спочатку.
— Це дуже просто. Споконвіку ми, ооляни, вирощуємо скомп.
На ранніх стадіях дозрівання ця рослина на кілька тижнів зникає. Згодом, уже в зрілому стані, вона знову з'являється на полях нашої планети. Ми збираємо його і вживаємо в їжу.
— Ви надто поспішаєте, я не все зрозумів. Де, ви кажете, знаходиться ваша планета?
— Грегор каже, що Оол розташована у паралельному всесвіті. Я нічого в цьому не тямлю. Ваш Грегор з'явився на моєму полі місяців два тому й навчив мене англійської. А згодом...
— Два місяці тому? — розгублено повторив Арнолд і замислився. — Мабуть, інша система відліку часу. Гаразд, розповідайте далі.
— У вас немає чогось попоїсти? — раптом запитав Гем. — Я не їв три дні. Не міг, самі розумієте. — Арнолд мовчки простягнув йому скибу хліба і підсунув банку з джемом.
— Коли відкрили нову Північну Територію, — вів далі Гем, — я першим вирішив ризикнути. Зібрав усю свою живність, придбав трьох жінок класу «Б» і рушив у дорогу. Прибувши на місце, я...
— Зупиніться! — благаючим тоном промовив Арнолд. — Як усе це стосується нашої справи?
— Я розповідаю, що трапилось. Не переривайте.
Почухуючи однією рукою ліве плече, а двома іншими запихаючи в рот хліб із джемом, Гем продовжив:
— Я прибув на Нову Територію і посіяв скомп. Посіви зійшли, рослини зацвіли й зникли, як завжди. Але коли скомп знову з'явився на полі, врожай виявився згризеним якимись шкідниками. Ми, фермери? звикли до труднощів, тож я посіяв скомп ще раз. Наступний урожай знову виявився ніяким. Це мене розлютило. Але я вирішив сіяти далі. Ми, піонери, народ завзятий, ви це знаєте. Я вже був готовий відступитися, й повернутися до цивілізації, як раптом з'явився ваш партнер...