— Чекайте. Наскільки я зрозумів, сказав Арнолд, — ви з паралельного світу. Цей скомп, який ви вирощуєте, розвивається до повної зрілості у двох паралельних світах.
— Авжеж. Принаймні так пояснив ваш Грегор.
— Дивний спосіб вирощувати продукти харчування.
— А нам подобається, — ображено сказав прибулець. Тепер він одночасно чухав себе під усіма чотирма колінами. — Грегор каже, що наші рослини зазвичай проникають у якесь незаселене місце вашого всесвіту. Але цього разу, коли я висадив скомп на новій території, він зійшов тут.
— Ага! — вигукнув Арнолд.
— Що означає «ага»? Грегор не казав, що є таке слово. Принаймні він допоміг мені. Він сказав, що необов'язково кидати мої землі. Треба лише засіяти скомп на інших ділянках. Грегор запевнив, що між паралельними світами немає однозначної відповідності. Хоча я нічого в цьому не тямлю. Те, що я приніс, — це плата за іншу послугу. Гем поставив свою торбу на підлогу, при цьому вона голосно брязнула.
Арнолд розв'язав її й заглянув усередину. Там були жовті зливки, схожі на золото.
У цей час задзвонив телефон. Арнолд схопив трубку.
-Алло, — почув він голос Грегора. Гем ще в тебе?
— Так...
— Він тобі все пояснив? Про паралельні світи, про те, як вирощують скомп?
— Я, здається, зрозумів, але... — промовив Арнолд.
— Тепер слухай, — перервав його Грегор. — Перед тим, як ми знищили сходи скомпа на нашій галявині, Гем устиг посіяти його знову. Оскільки в його світі час плине повільніше, ніж у нас, на Сиері сходи з'явилися протягом однієї ночі. Але цього більше не буде. Гем сіятиме скомп на інших полях. Якщо ти знищиш сходи, вони більше не з'являться. Зачекай тиждень, а тоді випускай кішок і вмикай морганізатор.
Арнолд міцно заплющив очі. Грегор мав два місяці, щоб усе продумати й перевірити. У нього часу не було. Все трапилося надто швидко.
— А що робити з Гемом? — запитав він Грегора.
— Він поїсть свого скомпа й повернеться додому. Нам довелося добряче поголодувати, щоб потрапити в наш світ.
— Гаразд, — сказав Арнолд. — Я гадаю... Чекай-но, а звідки ти дзвониш?
Грегор хихикнув.
— Ти ж знаєш, між паралельними світами немає однозначної відповідності. Коли дія скомпа припинияася, я був на краю поля. І опинився на планеті Тул.
— Але це ж на іншому боці Галактики! — вражено сказав Арнольд.
— Знаю. Зустрінемося на Землі. Не забудь золоті зливки.
Коли Арнолд поклав слухавку, Гем уже зник.
І лише тоді Арнолд зрозумів, що не запитав у Грегора, що то за «інша послуга», за яку оолянин заплатив чистим золотом.
Про це він довідався пізніше, коли справу було зроблено й вони обидва повернулися на Землю до офісу «ААА Ейс». Пацюки на планеті Сиер, як і очікувалося, знову набули звичного вигляду й були відповідно знищені з допомогою кішок і морганізатора. Умови контракту фірма виконала. Певна річ, довелося сплатити неустойку за двотижневе запізнення. Але цю втрату цілком компенсували золоті зливки з планети Оол.
— Наші кішки витолочили його поля, — розповів Арнолдові Грегор. — Вони лякали його худобу. Я виловив усіх кішок, і ми продали їх Центральному зоопаркові планети Оол. Там ніколи не бачили таких тварин. Прибуток ми поділили навпіл.
— Гаразд, — промовив Арнольд, чухаючи потилицю, — все склалося у цілому непогано.
— Я теж так вважаю.
Грегор енергійно почухав своє плече. Арнолд уважно поглянув на нього, але одразу відчув, як і в нього засвербіли груди, потім голова, нога і взагалі все тіло!
Грегор обережно зняв щось із себе і притис нігтем.
— Гадаю, це ще не кінець історії, — помітив він.
— Чому ти так вважаєш? — запитав Арнольд, чухаючи лівий біцепс. — Що це таке?
— Гем, як ти, мабуть, помітив, не надто дотримується гігієни, та й сама планета Оол досить занедбане місце.
— І що?
— Те, що я, схоже, набрався там вошей, — відповів Грегор, почухуючи живіт. — Вошей-невидимок, як ти сам розумієш...
Бухгалтер
Містер Ді сидів у великому кріслі. Його пояс на штанях був ослаблений, на колінах лежали вечірні газети. Він мирно попихкував люлькою і насолоджувався життям. Сьогодні йому пощастило продати два амулети й пляшку приворотного зілля, дружина домовито господарювала на кухні, звідки долинали апетитні аромати, та й люлька курилася легко. Задоволено зітхнувши, містер Ді позіхнув і потягнувся.
Через кімнату прошмигнув його дев'ятирічний син Мортон, навантажений книгами.
— Як справи у школі? — окликнув його містер Ді.
— Нормально, — відповів хлопчик, сповільнивши кроки, але не зупиняючись.