— Після вечері, — нарешті вирішив містер Дні, — я з ним поговорю. По-чоловічому. Впевнений, що ми обійдемося без втручання демонів.
— Гаразд, — сказала місіс Ді. — Сподіваюся, ти зможеш його напоумити.
Вона посміхнулася, але чоловік побачив, як в її очах блиснули знайомі відьомські вогники.
— Моя печеня! — раптом згадала місіс Ді, і вогники згасли. Вона поспішила на кухню.
Вечеряли мовчки. Мортон знав, що приходила вчителька, і їв, немов почуваючи свою провину, час від часу поглядаючи на батька. Містер Ді різав м'ясо, суворо насупивши брови. Місіс Ді навіть не намагалася заговорити.
Проковтнувши десерт, хлопчик сховався у своїй кімнаті.
— Мабуть, почнемо, — сказав містер Ді. Він допив каву, витер рот і підвівся. — Спробую переконати його. Де мій Амулет Переконання?
Дружина на якусь мить глибоко замислилась, потім підійшла до книжкової шафи.
— Ось він, — сказала вона, витягаючи його з книги в яскравій обкладинці. — Я ним користувалася замість закладки.
Містер Ді поклав амулет до кишені, глибоко зітхнув і попрямував до кімнати сина.
Мортон сидів за своїм столом. Перед ним лежав записник, помережений цифрами й дрібними акуратними записами, а також шість ретельно загострених олівців, гумка, рахівниця та іграшковий арифмометр. Над краєм столу загрозливо навис стос книг: «Гроші» Римраамера, «Практика банківського обліку» Джонсона і Келоуна, «Курс лекцій для державних фінансових інспекторів» Елмана та з десяток інших.
Містер Ді відсунув убік розкиданий одяг і звільнив собі місце на ліжку.
— Як справи, синку? — запитав він найдобрішим голосом, на який був здатний.
— Усе гаразд, тату! — відгукнувся Мортон. — Я дійшов до четвертого розділу «Основ бухгалтерського обліку», відповів на всі запитання...
— Синку, — м'яко перервав його Ді, — я маю на увазі заняття в школі.
Мортон знітився й зачовгав ногами по підлозі.
— Адже ти знаєш, у наш час мало кому з хлопчиків випадає нагода стати чарівником.
— Так, знаю. — Мортон різко відвернувся і високим нервовим голосом вимовив: — Але, тату, я хочу бути бухгалтером. Дуже хочу, тату.
Містер Ді похитав головою.
— У нашій родині, Мортоне, завжди були самі чарівники. Уже понад одинадцять століть прізвище Ді відоме в надприродних колах.
Мортон продовжував дивитися у вікно й човгати ногами.
— Адже ти не хочеш мене засмучувати, синку? — Містер Ді сумно посміхнувся. — Розумієш, бухгалтером може бути кожний. Але лише одиниці здатні опанувати мистецтво Чорної Магії.
Мортон відвернувся від вікна, узяв зі столу олівець, спробував, чи гострий, і почав повільно обертати в пальцях.
— То як, синку? Можеш ти навчатися ретельніше, щоб міс Грииб була задоволена?
Мортон похитав головою.
— Я хочу бути бухгалтером.
Містер Ді зусиллям волі вгамував гнів. Що сталося з Амулетом Переконання? Може, заклинання ослабло? Треба було підзарядити його...
— Мортоне, — вимовив він сухо. — Я всього лише Адепт Третього ступеня. Мої батьки були дуже бідні й не могли відіслати мене вчитися до університету.
— Знаю, — прошепотів хлопчик.
— Я хочу, щоб у тебе було все те, про що я міг лише мріяти. Мортоне, ти можеш стати Адептом Першого ступеня. — Містер Ді задумливо похитав головою. — Це буде важко. Але ми з твоєю мамою зуміли відкласти трохи грошей і якось назбираємо решту суми.
Мортон покусував губи й обертав олівець.
— Синку, Адептові Першого ступеня не доведеться працювати в магазині. Ти можеш стати Прямим Виконавцем Волі Диявола. Прямим Виконавцем! Що ти на це скажеш?
На якусь мить Ді здалося, що його син зворушений. Губи Мортона розкрилися, очі підозріло заблищали. Але потім хлопчик поглянув на свої книги, рахівницю та іграшковий арифмометр.
— Я буду бухгалтером, — сказав він.
— Побачимо! — Терпець містера Ді остаточно урвався. -Ні, хлопче, ти не будеш бухгалтером, ти будеш — чарівником. Так було краще для твоїх рідних, так буде краще і для тебе, присягаюся всім, що є проклятого на світі! Ти ще пригадаєш мої слова.
І він вибіг з кімнати.
Мортон одразу повернувся до своїх книг з обліку.
Містер і місіс Ді мовчки сиділи на дивані. Місіс Ді в'язала, але думки її були зайняті іншим. Містер Ді сумно дивився на витертий килим у вітальні.
— Ми його зіпсували, — нарешті промовив містер Ді. -Одна надія — на Борбаса.
— О, ні! — злякано вигукнула місіс Ді. — Він надто малий.
-Хочеш, щоб твій син став бухгалтером? — гірко запитав містер Ді. — Щоб цілими днями длубався у цифрах, замість того щоб займатися важливою роботою Диявола?