— Звісно, ні, — сказала дружина. — Але Борбас...
— Знаю. Я сам почуваюсь убивцею.
Якийсь час вони сиділи мовчки. Потім місіс Ді сказала:
— Може, дідусь міг би щось зробити. Він завжди любив хлопчика.
— Мабуть, — задумливо промовив містер Ді. — Але чи варто його турбувати? Зрештою, старий уже три роки як мертвий.
— Знаю, — сказала місіс Ді, розпускаючи неправильний вузол на плетиві. — Однак третього нам не дано: або дідусь, або Борбас.
Містер Ді погодився. Звісно, неприємно порушувати спокій Мортонового дідуся, але звертатися до Борбаса — набагато гірше. Містер Ді негайно зробив необхідні приготування, щоб викликати свого покійного батька.
Він змішав докупи блекоту, розмелений ріг однорога, болиголов, додав уламок драконового зуба й усе це помістив на килимі.
— Де моя чарівна паличка? — запитав він дружину.
— Я поклала її в сумку до твоїх ключок для гольфа, — відповіла вона.
Містер Ді дістав чарівну паличку й змахнув нею над сумішшю. Потім пробурмотів три слова Закляття Вивільнення й голосно назвав ім'я батька.
Над килимом одразу ж здійнявся струмінь диму.
— Добрий вечір, дідусю Ді, — сказала місіс Ді.
— Вибач, що турбуємо, тату, — почав містер Ді. — Справа в тому, що мій син — твій онук — відмовляється стати чарівником. Він хоче бути... рахівником.
Струмінь диму затремтів, потім розпрямився й набрав форми знаку Старої Мови.
— Так, — відповів містер Ді. — Ми намагалися його переконати, але він впертий хлопець.
Дим знову затремтів і склався в інший знак.
— Гадаю, це найкраще, — погодився містер Ді. Якщо налякати його до смерті, він раз і назавжди забуде про свої бухгалтерські вигадки. Це жорстоко, але краще, ніж Борбас.
Струмінь диму кивнув і попрямував до кімнати хлопчика. Містер і місіс Ді сіли на дивані.
Двері до кімнати Мортона відчинилися, наче від протягу, і з тріском зачинилися. Мортон підвів погляд, насупився й знову схилився над книгами.
Дим набрав форми крилатого лева з хвостом акули. Страховисько загрозливо заревло, ощирило ікла й приготувалося до стрибка.
Мортон поглянув на нього, підвів брови й почав записувати до зошита колонку цифр.
Лев перетворився на триголового дракона, від якого огидно тхнуло кров'ю. Викидаючи язики полум'я, він рушив на хлопчика.
Мортон закінчив додавати, перевірив результат на рахівниці й поглянув на дракона.
З несамовитим лементом дракон перетворився на гігантського кажана, він закружляв довкола голови хлопчика, стогнучи й видаючи пронизливі та невиразні звуки.
Мортон посміхнувся і знову перевів погляд на книги.
Містер Ді не витримав.
— Чорт забирай! — вигукнув він. — Ти не злякався?!
— А чого мені лякатися? — здивувався Мортон. — Це ж дідусь!
Кажан розчинився в повітрі, а на його місці утворився струмінь диму. Він сумно кивнув містерові Ді, вклонився місіс Ді і зник.
— До побачення, дідусю! — попрощався Мортон. Потім устав і зачинив двері до своєї кімнати.
— Так і є, — сказав містер Ді. — Хлопець страшенно самовпевнений. Доведеться кликати Борбаса.
— Ні! — запротестувала дружина.
— А що ти пропонуєш?
— Не знаю, — промовила місіс Ді, ледь не плачучи. -А тобі відомо, що Борбас робить з дітьми... Після зустрічі з ним, вони стають не схожими на себе.
Обличчя містера Ді було тверде, мов граніт.
— Я знаю, але нічого не вдієш.
— Він ще такий малий! — благала дружина. — Це така травма для дитини!
— Що ж, застосуємо для лікування всі засоби сучасної медицини, — заспокійливо мовив містер Ді. — Знайдемо найкращого психоаналітика, грошей не пошкодуємо... Хлопчик повинен бути чарівником.
-Тоді починай, — сказала місіс Ді, не приховуючи сліз. — Але, будь ласка, не змушуй мене допомагати тобі.
«Усі жінки однакові, — подумав містер Ді, — коли треба виявити твердість, перетворюються на желе». З важким серцем він почав приготування для виклику Борбаса, Демона Дітей.
Спершу довелося ретельно накреслити пентаграму довкола дванадцятикутної зірки, в яку була вписана нескінченна спіраль. Далі настала черга трав та екстрактів — дуже дорогих, але необхідних. Залишалося лише накреслити Захисне Закляття, щоб Борбас не міг вирватися на волю й знищити всіх, потім трьома краплями крові гіпогрифа...
— Де у нас кров гіпогрифа?! — роздратовано запитав містер Ді, порпаючись у серванті.
— На кухні, у пляшці з-під аспірину, — відповіла місіс Ді, витираючи сльози.