– Ну, добре, – промовив мій трохи розгніваний співбесідник. – Я і це викреслю. Цю думку і справді не можна кваліфікувати, як «апологію войовничого наступу антикультурної мовної думки». А що ви скажете про другу?
– Себто, про ту думку, що в гуморесці «Про ініціятиву»? Про ту фразу, що за неї з таким задоволенням ухопився ваш хуторист? Так і тут же не обійшлося без того таки літературного шахрайства (давайте називати речі їх власним ім'ям). Гумореска, як ви бачите, висміює наших гope-кооператорів, тих, що їздять аж у Персію за непотрібними селянам «килимами чи чалмами» й не бачать, як у них під носом «кооперативні яйця тухнуть». «Місцева ініціятива», кінчає Остап Вишня, «штука хороша», – й тут же додає: – «химерне слово, а без його ні в сільраді, ні в кооперативі не можна. Сказати – «почин» – по-простому дуже». Саме на цій останній фразі й вирішив спекульнути «морфолог»: як так, пропаганда «мокроступів» замість «кальош»! Як так… і т. д. і т. п. А пропаганда тут, як бачите, тов. Европенко-Европацький, от яка. Що говорить О. Вишня? О. Вишня говорить: хоч Персія, себто «ініціятива», себто «поняття, якого не можна висловити українською мовою», – «штука дуже хороша», але… але як же він далі продовжує? Але перш за все, далі продовжує він, треба дати раду «почину», себто «поняттю» домашньому, себто тим «кооперативним яйцям», які «тухнуть». Так при чому ж тут кальоші?
Мій співбесідник похилився в зажурі (в невимовній надзвичайній зажурі) й, похилившись, промовив:
– Що ж, – промовив він, розвівши своїми функціональними руками, – очевидно, прийдеться викреслити весь цей розділ. Саме про словник. Та я й, по правді, не особливо сумую, – додав він. – «Пророблена нами робота», говорить Полторацький, «не є достатня: безперечно словник Остапа Вишні потребує критичної, культурної аналізи з боку лінгвіста». Отже, некультурну аналізу я й не думаю дуже гаряче захищати.
– Але почекайте, – сказав я. – «Наше завдання було в тому», говорить далі ваш «морфолог», «щоб виявити соціяльний еквівалент вишниного словника». Далі він заявляє, що «замовляла» й «позитивно сприймала мову й мовні тенденції Остапа Вишні – це – 1) відстала безкультурна маса селянства, 2) українське, вірніше малоросійське міщанство, що плекає народницькі мовні тенденції, 3) на робітничі кола, що українізуються, мовні тенденції Ост. Вишні можуть вплинути лише негативно». «Тим то», кінчає свою думку Полторацький, «пролетарські кола українського суспільства повинні засудити реакційну мовну практику Остапа Вишні».
Яка це «реакційна мовна практика» – ми вже бачили. Це саме та практика, що ніяк (рішуче ніяк!) не в'яжеться з «мовною практикою» сучасних сонливих хатян. Тепер дві слові щодо «замовлення».
Коли не забули, тов. Европенко-Европацький, Полторацький заявляв, що «твори Остапа Вишні є єдиним із перших засобів українізувати, напр… робітника». Тепер він говорить, що «мовні тенденції» (не ідеологія. – М. X.) на робітника можуть вплинути негативно. Отже скажіть, як це одне з одним пов'язується? Коли робітник українізується саме через твори Вишні, тоді значить, «мовні тенденції» вишниних творів на нього впливають позитивно? Так? Так! Коли ж мовні тенденції вишниних творів на робітника впливають негативно, тоді очевидно і твори Остапа Вишні не можуть бути «одним із перших засобів українізувати, напр., робітника». Так? Так! Як же назвати таку послідовність? Не знаєте? Ну, і я не знаю.
Припустім тепер, що Остапові Вишні давала «замовлення» і «відстала безкультурна селянська маса», але при чому ж тут «малоросійське міщанство, що плекає народницькі мовні тенденції»? Коли це і де це «малоросійське міщанство, міщанство якоїсь гопаківсько-шароваристої петлюрівської «вернигори», яке завжди говорило жаргоном, – коли це і де це воно плекало «мовні тенденції» глибоко-народнього словника»? «Же ву прі парле ву франсе»?
– Та я ж сказав вам, що ми цей розділ викреслюємо, – мало не скрикнув тов. Европенко-Европацький. – Переходьте, будь ласка, до другого.
2. «У ОСТАПА ВИШНІ Є СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО»
«Нас не цікавитиме нижче техніка комічного О. Вишні з погляду чистої техніки».
– Ні, – сказав тов. Европенко-Европацький. – Ми почнемо не з «техніки комічного», а з такого от обурення:
«Якась обов’язкова детермінація ідеології шлунком і гонораром, – пише Полторацький. – Якесь ставлення до письменника як до утриманця держави. Психологія кокотки від літератури, рантьє в умовах існування зберкас і українбанків».