Що ви на це скажете?
– Поперше, я спитаю вас, яким твердженням Вишні викликано цю гарячу філіпіку?
– Твердженням, що «найголовніше для письменника – гонорар».
– Ну, так от, – сказав я. – Щоб цілком зрозуміти, чого так обурився ваш фурорист, треба ознайомитися зі змістом тієї гуморески, що з неї вирвано вищезгадане твердження. Гумореска ця зветься «Письменники» і висміює вона головним чином саме той футуризм, що його невдалим апостолом і виступає Полторацький. Більше за це – гумореска висміює (в гонорарному сенсі) саме того хуториста Ґео Шкурупія, який нещодавно написав націоналістичний твір під назвою «Жанна-батальйонерка». Це щодо того, чого так обурився Полторацький. Тепер по суті.
Ви, тов. Европенко-Европацький, теж вважаєте, що радянський письменник не є «утриманець» пролетарської держави? Теж? А чиїм же тоді, на вашу думку, «утриманцем» має бути пролетарський письменник? Закордонного капіталу? Чи саме таку свідомість радянського письменника ви вважаєте за «психологію кокотки від літератури»? Ну, знаєте, коли так, то з такою «філософією» ви ще довго будете наближатись до радянської влади. З такою «філософією» ви далеко не одійдете від «вільного, незалежного художника» Сергія Єфремова, що, використовуючи славетного «держвидавівського коня», в той же час ніяк не хотів визнати себе за «утриманця» пролетарської держави.
– Чого ви чіпляєтесь до мене? – перелякано озирнувшись навкруги, скрикнув тов. Европенко-Европацький. – Хіба це я говорю?
– Значить, ви й цей абзац викреслюєте?
– Звичайно, викреслюю. І викреслюю тому, що це ж… не головне. Головніше от що:
– «Остап Вишня до тварин ставиться, як до людей, – пише Полторацький. – І цим засобом теж користується, як дотепом: «І засвітилися у вороної кобили очі і прошепотіли радісно уста її: «только утро любви хорошо, хороши только робкие первые встречи». Ми далекі від «ізячної» лірики Надсона й не хочемо ображатися за таке паплюження поета. Але чи не виглядає також дуже проречисто й оце низведення вищих емоцій людини, викликаних еротичною первоосновою, до фізіологічних потреб тварини»?
Що ви на це скажете?
– Що ж тут говорити? – промовив я. – «Остап Вишня до тварин ставиться, як до людей»? Як до людей. Ви не погоджуєтесь? Не погоджуєтесь. Ну, як же йому ставитись? З ломакою? З голоблею по спині? І вас, тов. Европенко-Европацький, карючить те, що кобила (між іншим, ця кобила з прекрасної незабутньої поеми про тварину, що до неї може рівнятись хіба тільки єсенінська «песнь о собаке»), – і вас карючить, що кобила цитує непоганий надсоновський вірш? Так? Ну, коли так, то значить і ви, камраде, недалеко втекли від вищезгаданої «ізячної» лірики.
Шкода тільки, що біда і не в цьому, не в «ізячній ліриці», – біда в тому, що ваш «морфолог» проповідує звичайнісенький собі ідеалізм, і біда в тому, що ви цього ідеалізму ніяк не бачите. Що це за «вищі емоції»? «Робкие первые встречи»? «Робкие первые встречи»! Тоді чому ж це їх не можна «низводити» до «фізіологічних потреб тварини», саме ті емоції, які «викликано еротичною первоосновою»? Га?
– Навіщо ви мучите мене, – сказав він, – переходьте скоріше до «техніки комічного».
– Бачите, – сказав я, – мене «техніка комічного» теж цікавить, але, на «лівий» жаль, не так, як Полторацького, вона мене цікавить саме з «погляду чистої техніки», і тому я примушений позбутися спершу «техніки» морфологічної.
– «Безсумнівний успіх наведених дотепів, – пише Полторацький, – які завжди викликають загальний утробний регіт авдиторії (ми були присутні при читанні цих дотепів на вечорі в київському інгоспі й могли спостерігати їх вплив на авдиторію) – є успіх, що межує з успіхом триповерхової лайки, порнографічної листівки, похабної анекдоти. Лише глибоким внутрішнім цинізмом і карамазовщиною віє від наведених дотепів».
Коли не брати вищезазначених дотепів (припустім, що ми з ними вже ознайомились!) і повірити Полторацькому, що вони дійсно такі, якими він їх нам рекомендує, то що ви, тов. Европенко-Европацький, підмітили за рядками цієї нової філіпіки? Чи не бачите ви за рядками цієї філіпіки нахабного обличчя того ж барчука-хлестакова, що його ви вже бачили? І справді: яка самоупевненість і який безмежний цинізм! Студенти київського інгоспу сміються, а Полторацький заявляє, цей їхній «загальний регіт» – регіт з «триповерхової лайки, порнографічної листівки, з похабної анекдоти». Саме це твердження ви рекомендуєте передрукувати і розповсюджувати в десятках тисяч екземплярів? Саме і ви додержуєтесь тієї думки, що наше студентство стоїть на такому низькому культурному рівні, що його може розважити тільки «триповерхова лайка» й «похабна анекдота»? Пробачте, але в цьому твердженні я бачу новий пашквіль хутуристичного фалстафа, і це я вам зараз доведу.