Утім, я знаю, про що він зараз мені говорить: цей престижний і великий банк такий великодушний, бо дає мені місце роботи, тоді як я, відверто кажучи, за оцінкою «духу компанії» отримала нуль. Я навіть нікого з родини не привела до банку. Я не продала жодного банківського продукту своїм подружкам. Поганий дилер.
Не знаю, скільки часу сиджу перед ним, але це не важливо. У мене нестерпно болить рука. Цей нахаба навіть не поцікавився, що зі мною сталося. Грубіян. Жалюгідна комаха. Цього вечора ти будеш задоволений собою. Зможеш навіть зробити свою нікчемну доповідь перед шефом. Будеш панувати над своїм королівством. Ти зруйнував Жеральдін, а тепер узявся за мене. Нічого страшного. Переживу. А коли мені набридне, мій Рікардо прийде й розчавить твою брудну щурячу голову.
— Ви погоджуєтеся зі мною, Жулі?
«Мені начхати, я нічого не слухала».
Він наполягає:
— Обіцяєте над цим подумати? Це у ваших інтересах…
«Ще подивимося».
Я навіть не відповіла. Підвелася й покинула кабінет. Жеральдін чекала на мене:
— Ну? Як усе минуло? Ти довго була.
— Дуже добре. Він уважає мене геніальною і вирішив додати мені тридцять відсотків до зарплати.
Жеральдін застигла. Вона почервоніла, наче залпом випила чашку гарячого шоколаду, разом із ложкою. Коли ми говоримо, що хтось закипає, то маємо на увазі саме такий стан. У мене не було часу сказати, що я пожартувала. Вона побігла до Мортаня з криком. Думаю, навіть не постукала — тобто не у двері. Вона просто влетіла в кабінет. Звідти долинав несамовитий лемент. Схоже, що вона кинулася до нього просто через стіл, перевернувши все з ніг на голову. Мортань лише вигукнув:
— Та що з вами сталося?
Далі був дзвінкий ляпас — такого удару я раніше не чула. Удар лісоруба, яким можна завалити бика. Потім усе затихло. Жеральдін вийшла, трішки розпатлана, але умиротворена. У банку час зупинився. Цікаво, чи Мортань іще живий? Я не хотіла йти дивитися. Вважала за краще уявити його непритомним, з почервонілою щокою і перекошеною головою, розплющеного в кріслі, схожим на манекен для тестування безпеки дорожнього руху після удару на швидкості сто тридцять кілометрів на годину фурою, заповненою прасками. Уперше наше відділення було сповнене гармонії. Цього дня щось змінилося в банку — і в мені теж.
11
Я люблю ходити до Ксав'є. Уже й не пам’ятаю, коли востаннє в нього була. Його будинок суміжний із моїм, але атмосфера там зовсім інша. У нас — маленькі сходи, скромні квартири, а в нього — консьєржка, велике подвір’я з гаражами, за межами якого видно тополі сусіднього скверу. Ксав'є завжди тут жив, у квартирі його батьків. Коли він запізнювався до школи, то залізав на дахи гаражів, перетинав невеликий громадський сад і потрапляв прямісінько на шкільне подвір’я через отвір у паркані. Ми часто гралися разом. Наскільки я пам’ятаю, він був найміцнішим із нашої компанії. Порядний хлопець, без усяких там історій, такий собі «середнячок» у всьому, мав декілька подружок. Жив собі спокійно, аж до того, як його спіткала невдача з армією. Ми так і не дізналися причини. Він ніколи не розповідав про це. Проте всім відомо, що в нього «золоті руки». Якщо хтось із місцевих стикнувся з якоюсь поломкою або комусь потрібен майстер зі зварювання чи припаювання або експерт з питань металу чи мідних труб — звертаються саме до Ксав’є. У нього чудова робота на підприємстві промислової сантехніки. За чотири місяці він став бригадиром, але йому це було не до вподоби, бо він більше не торкався металу. Тож попросив повернути його на колишнє місце. Уночі він горбатиться на будівництві, а решту часу присвячує своєму дослідному зразку.
Ксав’є — ходячий годинник. Щодня, улітку й узимку, його неодмінно можна зустріти в майстерні, починаючи з пів на шосту. У глибині двору йому пощастило придбати два гаражі. День удень він відчиняє навстіж двері й витягує свого механічного монстра на вулицю. Йому десь удалося дістати стару чортопхайку, де був справним лише двигун. Він усе переробив і перетворив її на такого броньовика, що сам президент Сполучених Штатів позаздрив би. Кожна деталь — це витвір мистецтва. Діти приходять подивитися на таке диво, а сусіди цікавляться, як просуваються справи. Якщо в якоїсь літньої дами виникають проблеми із сантехнікою, вона просто гукає його з вікна. Відтоді як Ксав’єрові батьки розлучилися — йому тоді було вісімнадцять, — він ніколи не брав відпустки.