Выбрать главу

Перед основною виставою з дельфінами ми попрямували до маленьких пізнавальних павільйонів із тваринами й пояснювальними написами. «Тварини — наші друзі», «Ми несемо за них відповідальність», «Земля — в небезпеці». Це правда. Але в такий ось доволі похмурий для мене день, незважаючи на сонце, можу сказати, що я також у небезпеці, однак ніхто не сповістив про це табличкою.

— О, хрещена, подивися — черепаха, її звати Жулі! Як тебе!

— У неї твої очі,— додала весело Кароль. — Утім, здається, їй удалося зберегти свого кавалера, вона…

Не знаю, звідки береться сила, що дозволяє вам сміятися з таких жартів, коли у вас нестримне бажання плакати. Поза сумнівом, саме вона заважає вам дати ляпаса подружці за такий ущипливий жарт. Спекота, Сінді хоче пити, Сінді хоче м’яку іграшку, — а я хочу померти.

Решта вихідних — це довгий спуск до пекла. Вас запросили у справжню сім’ю, з будинком, обсадженим квітами, з припаркованою перед ним автівкою, іграшками, розкиданими по всій вітальні, світлинами на стінах, милими жартами, зрозумілими лише мешканцям цього будинку. І, незважаючи на всю їхню люб'язність, ви почуваєтеся чужою в цьому світі емоцій, звичних для тих, кому випало в ньому жити.

Сінді грає мені уривок якоїсь мелодії на флейті. Я його не впізнаю. Незграбне виконання «До чистого фонтану»? Викривлена й невміла «Ода до радості»? Ні. Мелодія до серіалу про каліфорнійського прищавого хлопчика, чиїми плакатами обклеєні шпалери в її кімнаті. Потім була дегустація підгорілого печива. Якщо одного дня я захворію на рак, то знатиму, звідки вітер віє. Далі ми почали грати в «Загримуй мене». Потрібно було нанести більше туші навколо її носа, тому що вона не пошкодувала помади й нафарбувала мені губи аж до вух.

Та це ще не найгірше. Кароль не збрехала: ми змогли поговорити.

— Це ж просто шанс, що Дідьє покинув тебе. Це не той чоловік, що тобі потрібен. Він завжди поводився б, наче десятирічний, а ти піклувалася би про нього все життя.

Зазначте, що, навіть замінивши «Дідьє» на «Донован» і додавши насамкінець «він хотів лише твоїх грошей», усе скидається на діалог з американського серіалу. Дякую, Кароль. Ти мені справді допомогла.

Я проплакала в поїзді всю дорогу назад. До чого тільки не вдавалася, щоб позбутися сумних думок. На вокзалі, піддавшись слабкості, я придбала журнал, у якому йшлося про засоби й методи лікування дезінтоксикації в зірок. Я ніколи не могла зрозуміти, як можна писати статтю про дітей, які вмирають із голоду, а на сусідній сторінці публікувати фото топ-моделей у розкішних автомобілях, нахвалюючи переваги їхніх «нікчемних ганчірок», які неможливо носити й на які цим нещасним дітям довелося б заробляти шість тисяч років, і це за умови, що вони дожили до часу виходу статті. І як нас після цього можна назвати? Я перегорнула сторінки аж до гороскопу. «Леви: умійте слухати вашого партнера, інакше можливий конфлікт». Якого партнера? Слухати — та я тільки це й робила, і який результат… «Здоров'я: не зловживайте шоколадом». «Робота: вам зроблять пропозицію, від якої ви не зможете відмовитися». Та це ж сенсація! Чесно кажучи, мені дуже цікаво, як зорі дізнаються про зловживання шоколадом. Я не думаю, що Плутон чи Юпітер можуть порадити, що мені їсти, а ті, хто переконують мене в іншому, щонайменше шарлатани. Не зацікавили мене й історії про псевдозірок, які роблять неймовірні заяви на кшталт: «Я готова на все, щоб бути щасливою» або «Я обожнюю, коли мене кохають». Я відклала журнал.

Потім я намагалася зрозуміти, що зобразила Сінді на яскравому малюнку, який подарувала мені просто перед від’їздом. Розчавленого величезною каструлею кота? Кліща під мікроскопом? Та нічого з цього не вийшло. Знову хлинули сльози. Я думала про Дідьє: що він міг би робити цієї миті? Чим він займався на вихідних? Ми розійшлися два тижні тому, але я була переконана, що він уже знайшов когось. Музикант, мотоцикліст і чудовий хлопець — такі ніколи подовгу не залишаються самотніми. Він мене добре провчив. Стає нестерпно, коли про це думаю! Я познайомилася з ним на концерті. Не в «Зеніті», а у святковій залі «Сен-Мартен», у сусідньому містечку. Він співав в одному альтернативному рок-гурті «Музичний шторм». Уже сама назва мала мене насторожити. Я прийшла з двома подружками. У нас були флайєри,[1] то ми й скористалися нагодою. Звук був надто гучний, у мене очі мало не повипадали. Концерт видався жалюгідним, але Дідьє був там, у світлі прожекторів, посеред своїх істеричних друзів, які уявляли себе рок-зірками. Він співав дуже ламаною англійською, але був таким гарним! Перше, на що я звернула увагу, це його сідниці. Моя подруга Софі завжди говорить, що тільки погані хлопці мають гарні сідниці, а в Дідьє вони були запаморочливі. Після концерту я побачила його очі — і все завирувало. Не знаю як, але він мене спокусив. Чверть від поганого артиста, чверть від зарозумілого підлітка, і половина чогось, що я так і не змогла ідентифікувати. Це було наче удар блискавки. Які дурниці… Завжди слід пам’ятати, що насамперед сподобалося в людині. Я мала обмежитися його сідницями. Ми вийшли разом, відтоді я почала ходити на всі його концерти. За двадцять шість років свого життя я не переступила порогу жодного бару, а тут протягом трьох місяців вивчила всі в околиці. Заради нього я покинула друзів. Він стверджував, що я йому потрібна. Найгірше було, коли він «писав». Ставав злий як собака, утім, з іншими поводився досить пристойно. Він міг годинами сидіти нерухомо перед телевізором, а потім раптово починав нервувати. Вирушав покататися на мотоциклі, бо йому потрібно було купити нові шмотки. Я й раніше чула, що творчі особистості переживають такі моменти. Проте впевнена, що по-справжньому талановиті люди не такі. Ми весь час проводили разом. Він розповідав мені про все на світі, а я дивилася, як він гортає журнали про мотоцикли, милувалася ним, коли ми займалися коханням, якщо в нього виникало таке бажання, спостерігала, коли він шукав натхнення неважливо де: в Інтернеті чи на пачці з-під пластівців «М'єль Попе». Та що там може надихати в складі пластівців? Яка ж я була дурна… Щоб допомогти йому, я кинула навчання та погодилася на першу-ліпшу роботу в банку, у центральному відділенні «Креді Комерсьяль». Удень я бігала по семінарах із мотивації, щоб навчитися краще продавати будь-що вже збанкрутілим клієнтам, а ввечері були концерти й нервові зриви. Я вже не кажу про той випадок, коли, захоплений маніакальним психозом наприкінці другого приспіву, Дідьє стрибнув на «свою» публіку, щоб його пронесли на руках, наче рок-зірку, проте в маленькій концертній залі «Монжую» із два десятки плюгавеньких глядачів розступилися, а він гепнувся на підлогу, як пакет із-під йогурту. Я мусила побачити в цьому знак.

вернуться

1

Флайєр (від англ. fly — літати; flyer, flier — рекламний аркуш) — тут: безкоштовний вхідний квиток.