Лишилося десять хвилин. Дзвонить телефон. Я відповідаю, а в голові майнула думка: тільки б Рік не скасував нашу зустріч.
— Алло?
— Добрий день, люба, це мама. Я тебе не відволікаю?
— Звісно, що ні. Як у вас справи?
— Твій батько трішки втомлений, але це точно через Жанто. Вони поїхали сьогодні зранку і, мушу сказати, ми полегшено зітхнули. Старість їх не виправила. Жоселін невпинно плете нісенітниці про своїх онуків, а Раймон дивується, наскільки відстав у розвитку світ годинникової індустрії, відколи він вийшов на пенсію. Але я не тому телефоную.
— Щось сталося?
— Уяви, в обід мені подзвонила мадам Дуглін і сказала, що ти працюєш продавчинею в пекарні, тій, що поряд із твоїм будинком. Нісенітниця, чи не так?
«Як мені викрутитися із цієї халепи? Я впевнена, що маму підкупили морські гребінці. Вони саме намагаються вилізти з коробки і скоїти напад. Рік знайде моє скривавлене тіло і прочинене вікно. Це буде початком руйнування світу».
— Жулі, ти тут?
— Так, мамо. Я справді була в крамниці, щоб допомогти. Ванесса, продавчиня, вагітна й не справляється. Мадам Бержеро попросила мене.
— Як їй не соромно!
— Я сама запропонувала, утім, я все розповім тобі в неділю, бо маю вже йти.
— Ти йдеш на зібрання божевільних?
— Вони не божевільні, мамо.
— Звичайно, що так, я сама була такою в їхньому віці. Бережи себе, моя люба. Ти подзвониш мені в неділю?
— Так. Цілую. Не забудь обійняти за мене тата!
Чотири хвилини до зустрічі. Я поправляю зачіску.
Одягаю сукню. Не можу встояти на місці. Що я скажу батькам про нову роботу? Як мені протриматися весь вечір із Ріком, якщо мені досить кількох хвилин, щоб виставити себе писаною дурепою? А якщо заговорить Тофуфу? А може, заплатити морським гребінцям, щоб вони самі позастрибували в сковорідку?
Дзвінок у двері. Я відчиняю. Він тут. Ідеально випрасувані джинси, біла сорочка злегка розстебнута. Він щось тримає за спиною.
— Добрий вечір.
— Заходь. Я справді щаслива, що ти прийшов.
«Молода вертихвістка. Не викривай своїх почуттів так швидко».
— Це я щасливий прийти.
— Усе буде скромно, нашвидкуруч. Я імпровізувала з того, що могла. Зараз у мене небагато часу.
Він заходить і простягає мені чудовий букет квітів. Я схвильована, дякую йому. Думаю, що могла би скористатися нагодою й поцілувати його, але було вже запізно, та й це могло здатися неприродним. Букет різнобарвний і справді гарний. Він міг символізувати все що завгодно. Сині фрезії — сталість, червоні троянди — пристрасть, зелені гілочки — надія і вірність, ромашки — ніжне кохання, а жовті квіти — прихована небезпека. Якщо все скласти у фразу, то він мене кохає, і вже давно, але намагається протистояти спокусі. Хоча там можна розгледіти й те, що він пристрасно мене кохатиме, а потім утече через те саме вікно, що й молюски… Краще вважати, що це просто гарний букет. Я дістаю вазу й наповнюю її водою.
— Як твоя нога, вже краще?
— Наче більше не болить, та я не певна, що вже готова бігати. Я спробувала з подругою: вийшло непереконливо. А ти досі бігаєш?
— Зараз менше.
«Брехун. Ти диви! У мене бригада з морських гребінців, що тільки й чекають наказу, щоб завдати удару».
— Ти справді хочеш покинути роботу в банку, щоб працювати в крамниці?
— Деякий час. Не думаю, що мені притаманна банківська психологія. У будь-якому разі в мене нема бажання працювати там аж до старості.
— Щоб усе так круто поміняти в житті, потрібна сміливість. Це вражає.
Я ставлю вазу з квітами на стіл і запрошую Ріка сісти.
— Ще раз дякую за квіти.
Він кидає оком на кімнату:
— Більше нема проблем із комп'ютером? Бачу, він працює.
— Завдяки тобі, так. Що ти хочеш випити? У мене невеликий вибір. Анісовий лікер, віскі, портвейн — він відмінний. Є також холодне мускатне вино, пиво і має бути ще трішки горілки, в яку можна долити апельсинового соку, якщо бажаєш.
— Якщо можна, просто апельсинового соку.
«Аррр! Що я робитиму з усім цим пійлом? Раковина випила вже достатньо, але якщо я додам ще й це, вона буде п'янюча».
— Апельсиновий сік, без проблем. Наллю й собі.
— Не соромся, пий те, що бажаєш.
«Давай. Вважай мене за алкоголіка з першої нашої зустрічі…»
— Дуже мило з твого боку, але ні. Алкоголь — це для гостей.
Наливаю йому й веду далі:
— А ти задоволений своєю роботою?
— Не скаржуся. У серпні завжди спокійніше, тому що багато хто не працює, з іншого боку, конкуренти теж на канікулах, тож є змога підзаробити.