Софія вдарила себе долонею по лобі.
— Докторе, якщо ви шукаєте трилисник, то він під іншим коліном! — тремтячим голосом промовила Мегі.
— Не може бути! Знак був під правим коліном. Я точно пам’ятаю… Я так і записав у базі даних…
Роберт затнувся, бо помітив трилисник під лівим коліном.
— Не може бути! — прошепотів він.
Мегі за його спиною перехрестилася.
— Не може бути… — ще раз прошепотів він. — Як я міг переплутати ліве і праве коліно?
Він віддав дитину молодій мамі і обхопив голову руками.
Софія і Мегі співчутливо скривилися. Вони почували просто дику незручність.
«Може, признаємося йому?» — проворушила губами Софія.
«Тільки не тепер, благаю!» — так само, лише порухом губів, відповіла Мегі.
— Любий, не переживай, це не кінець світу! — заспокоїла Софія чоловіка. — Давай краще пообідаємо!
Настрій у доктора було зіпсовано. Він їв обід автоматично, думаючи про своє.
Жінки ходили по хаті навшпиньки.
— Я сьогодні втомився. Піду відпочину, — нарешті сказав він і піднявся східцями нагору.
— Якось некрасиво виходить, — винувато промовила Мегі.
— Я пізніше все йому поясню, — пообіцяла Софія. — Зараз не можна, бо ми наражаємося на небезпеку змусити його стати співучасником змови, що не личить докторові…
— Так, не личить! — папугою повторила Мегі й закивала головою.
Жінки пішли в кімнатку для гостей і також завалилися спати.
Ввечері прийшов батько Мегі й забрав доньку з онуком додому.
Роберт спав цю ніч дуже тривожно. Софія відчула, що він у гарячці, й дала йому випити жарознижувальних ліків. У нього таке часто траплялося відтоді, як вони переїхали на острів. Роберт мав з дитинства алергію на хутро, пір’я, котів. Молода родина наче й уникала контакту з цими алергенами, однак усе одно Робертові приступи періодично повторювалися. Вони з Софією помітили, що найкращим способом позбутися алергії було виїхати з острова хоча б на кілька годин — як казав Роберт, «провентилювати легені».
Отже, долю сьогоднішнього дня було вирішено: Роберт бере відгул, і вони їдуть на материк. Софія зібралася, як завжди, швидше від чоловіка і сіла його чекати надворі, на лавочці.
Був сонячний день, і симпатичні різнокольорові будиночки — яскраво-червоні, жовті, сині, брунатні — гарно вигравали на зелених схилах пагорбів. Вона озирнулася на свій білий будинок і подумала, що, напевно, сьогодні таки наважиться купити фарбу.
— Роберте, як ти думаєш, у який колір перефарбувати нашу хатину?
— Люба, ти ж дизайнер, вибирай сама, я в цьому нічого не тямлю!
— Ти не будеш проти темно-жовтогарячого?
— Гарний колір. Ти готова? Пором відходить через півгодини.
На маленькому поромчику, що його тягнув маленький буксирчик, поміщалося п’ять машин. Цього разу з ними опинилася машина, на якій батьки везли до пологового будинку Брітні, про яку казала Мегі. Ця родина поставилася до народження дитини серйозно: за два дні до кінця терміну вони забронювали в клініці на материку палату для доньки, а собі — номер у готелі. Брітні та її батьки дуже зраділи, що їхнім попутником виявився доктор, оскільки вони мали один не підписаний ним документ і боялися, що в них його не приймуть у клініці. А так їм вдалося залагодити справу, не виходячи з машини.
Батько Брітні Білл Різник був місцевим колієм свиней і вирізнявся своєю солідною поставою. Такої самої комплекції були його дружина і донька. Брітні була єдиною дитиною в родині. Вона вже трохи засиділася в дівках, їй було під тридцять, але, судячи з усього, женихом їй і не пахло. Білл Різник, не соромлячись, публічно побивався з приводу того, що не має кому передати бізнес, і навіть, подейкували, просив отця Боніфація замовити словечко перед Бренданом, аби той «зробив» Брітні дитину. Ніхто не знає, чим закінчилися ті переговори, але дівка й справді завагітніла.
На пристані лікар і батьки майбутньої мами щиро розпрощалися, потиснули одне одному руки через опущені віконця машин і роз’їхалися в різні боки.
Роберт і Софія спершу накупили продуктів, а потім поїхали до місцевого гігантського господарчого супермаркету.
Чим подобався Софії цей магазин, так це тим, що там можна було купити все разом: і фарбу темно-жовтогарячого кольору для стін, і фарбу білого кольору для вікон і дверей, і ролик для малювання стін, і пензлик для малювання рам, і квіти (фіолетові з жовтими серединками), щоб створювали контраст фарбі, і горщечки, і землю, і підставку до горщечків, і шурупи, якими підставка для горщечків прикріплювалася до підвіконня, і молоток, і викрутку, і лійку поливати квіти, і добрива. Словом, тридцять три задоволення одним махом.