— То було «ох»?
— От бачите, як це легко! — зраділа та.
«Дуже легко! — іронічно повторила собі Софія. — Здається, в мене їде дах. Треба звідси тікати!».
Вона вискочила на вулицю, ледь устигнувши попрощатись, і мало не бігом почала віддалятися від хатинки Роуз-Мері. В неї у вухах досі стояло те «ох!», яким зітхнула платівка.
Софія перевела віддих лише на пристані, де якраз рибалки розставляли столи для завтрашнього базарчику. Вона зупинилася, вдаючи, що з цікавістю розглядає все, що тут діється. А насправді гарячково думала про своє. Вона фізично відчувала, що в неї під черепною коробкою щось відбувається: неначе різні частинки мозку переміщаються, міняючись місцями. Вона силою волі намагалася «повернути» ті мобільні частинки мозку на свої місця, але вони й далі рухалися, як скресла крига на морі.
— Усе гаразд?
Софія здригнулася. Це був отець Боніфацій. Він привітно всміхався до неї.
— Як би вам сказати? — непевно промовила вона. — Не знаю.
Вона не була налаштована розмовляти, тому що боялася втратити контроль над тим, що діялося в неї в голові, однак, згадавши, що має «партійне завдання» від чоловіка, вирішила підтримати розмову.
— Ви до церкви чи з церкви, отче?
— До церкви. Хочу попрацювати з паперами.
— З паперами? — перепитала вона отця, і щось сплило в її голові, якісь рештки спогадів. — Я оце подумала… Ви мені скаржилися, що ваші метричні книги геть обдерті… Я оце подумала… Це ж погано, що вони нищаться… адже це старовинний документ, дуже цінний для історії… Його треба зберігати, а не шарпати. Ви не думали про те, щоб відсканувати ці книги і працювати з копіями, а не з оригіналами?
— Так, я про це думав, але все не маю часу цим зайнятися… А якщо чесно, я не дружу з модерною технікою.
— А у вас є сканер?
— Так, є.
— Хочете, я вам допоможу? Мені все одно нема чого робити на цьому острові.
— Ви серйозно?
— А чом би ні?
Отець Боніфацій уважно подивився на неї.
Софії нічого було приховувати. Принаймні поки що. Тому вона абсолютно спокійно дозволила йому проникнути поглядом до самого дна її зіниць.
Здається, отець не побачив в її очах нічого поганого, тому погодився. Софії здалося, досить легко. Невже він не боїться, що вона дізнається про таємниці генеалогії мешканців острова Білої Сови?
— Чи маєте хвилинку? — спитала вона, коли він зібрався вже йти.
— Так, маю.
Софія розповіла отцеві про свою зустріч у супермаркеті з зеленооким клієнтом.
Отець розсміявся:
— Так, звичайно, це він! Брендан. Будьте обережні. Він вами зацікавився!
— О Господи! Невже це означає, що тепер я його «нівєста»?
— Хто його знає…
— Не лякайте мене.
— А я й не лякаю, лише попереджаю.
Софія замислилася. Це якраз була нагода поставити запитання, яке цікавило Роберта:
— Приміром, чи буває так, що жінка, яка побачила Брендана, не стає його «нівєстою»? Тобто все обходиться без наслідків?
— Звичайно! Тут усяке буває. Чоловіки також зрідка бачать його. І теж, слава Богу, без наслідків! Інакше уявляєте, яку халепу ми всі мали б на острові, якби чоловіки почали народжувати дітей! — іще раз пожартував отець.
Софія хотіла спитати про те, чи завжди зелена блискавка, що пронизує жінку, закінчується вагітністю. Але стрималась, аби не сполохати отця надмірною цікавістю. Тому поспішила закінчити розмову:
— Отже, я чекаю від вас сигналу. Як тільки надумаєте сканувати документи, дайте мені знати.
— Найкраще буде, якщо ви прийдете до мене і подивитеся, чи захочете це робити.
— Та захочу, захочу, — запевнила Софія.
— Ні, все-таки спершу прийдіть і подивіться, — наполягав отець Боніфацій.
— Добре, коли вам зручно?
— Завтра, в суботу, після обіду.
Розмова з отцем трохи відволікла її від думок про те, що вона божеволіє. Ідучи нагору, до своєї хатини, Софія вирішила, що її мозок просто не може впоратися з новою інформацією. Йому треба передихнути. Тому слід зайнятися фізичною працею.
Біля хати знову стояв кошик із рибою. Вона роздратовано глянула на нього. Однак її осяяла ідея: вона може взяти рибу завтра на базар і там за один долар почистити її!
Їй стало трохи легше. Вона перевдяглася й узялася фарбувати будинок у темно-жовтогарячий колір.
Робота поступово привела її до рівноваги. Вона вже практично забула про те, що сталося в хаті Роуз-Мері. У перерві, щоб дати м’язам рук і спини відпочити після незвичних вправ, вона зайнялася квітникарством: пересадила жовті братки і примули у кошичок, підживила їх добривом і полила.