«Він носив на собі темряву, а вона — світло», — запропонував Чіф.
— Ні, так не може бути. Він уже носив на собі Сову.
— То що робити?
— Думати! Отже, знову. «На початку світу, коли ще нічого не було, лише первісні води предковічного океану, над ним літав Великий Баклан. І він був темрявою. І носив він на собі Білу Сову. І вона була світлом.» О’кей? — звернулася вона до Чіфа.
— О’кей, — кивнув він задоволено.
«…І от якось Біла Сова сказала Великому Бакланові: “Мені треба відкласти яйця і висидіти пташенят…”». Не уточнюємо, чиїх, — пояснила Софія, — щоб не було непорозумінь.
Чіф кивнув на знак згоди.
— Отже, «Мені треба висидіти пташенят. Чи не міг би ти дістати з дна океану землі, щоб я могла на ній звити гніздо?..».
— Як вона може звити гніздо, як іще немає трави? Нема з чого плести.
— Нехай робить гніздо зі свого і Бакланового пір’я. Сподіваюся, хоч пір’я у них було?
— Добре, — погодився Чіф, — а що далі?
— Ну, Великий Баклан пірнув. (Думаю, Сова трохи змогла політати над океаном, поки він пірнав?). Отже, він пірнув, дістав грязюки з дна моря і почав дивитися, куди б її примостити? Але в цей час подув крижаний вітер і грязюка в його кігтях перетворилася на камінь. Тоді він злетів високо в небо і кинув згори камінь.
Софія замислилася:
— Як ви думаєте, тоді вже могла бути крига?
— Могла, — впевнено кивнув Чіф. — Крига була тут завжди.
— Це добре, — сказала Софія. — Отже, він кинув камінь згори, камінь ударився об кригу і розколовся на багато маленьких частинок, з яких і утворилися скелясті острови, де й оселилися люди Білої Сови.
— А де ж вони взялися, ті люди? — обурився Чіф.
— Ну, ви даєте! Це ж ваші проблеми, звідки ви взялися. Це ваш міф, а не мій!
Софія замовкла, і тут її осяйнула ідея:
— О, я знаю, звідки вони взялися! Вони вилупилися з яєць, які відклала Біла Сова!
— Правильно! І як я раніше не здогадався?
Софія натхненно продовжила:
— «І було два яйця. З одного вилупилася перша жінка, а з другого — перший чоловік…».
— Так-так.
— «І звали їх Адам і Єва…».
— Чому Адам і Єва?
— Так треба, — переконливо сказала Софія. — У переказі щось має бути від індіянців, а щось — від європейців. І найкраще — взяти простий сюжет із Біблії. Так, неначе це місіонери розповідали місцевим про Адама і Єву, а ті адаптували це до старого міфу. Так буде ймовірніше.
— Ви думаєте?
— Я знаю.
Софія дивилася на довірливого Чіфа і думала: невже він це сприймає серйозно? Судячи з усього, так.
Вона побачила, що за лічені хвилини він пройнявся до неї неймовірною повагою. І, щоб повністю «доконати» його, вона завершила оповідь епілогом:
— І звідтоді люди Білої Сови подібні або на свого першопредка — Баклана, або на праматір — Білу Сову.
— Геніально! — сказав Роберт, який з цікавістю спостерігав за цією сценою міфотворчості.
Екс-Чіф і справді був хворий. Щоправда, не на «невідому хворобу», а на цілком прозаїчне отруєння. Поки Роберт промивав йому шлунок, Софія розповіла Чіфові ще кілька «їхніх» міфів: про те, як Баклан навчив людей Білої Сови ловити рибу, а Біла Сова — займатися траперством; про те, чому буває полярна ніч і полярний день: раніше Білий Песець був двооким, і тому весь час був день, а коли він позбувся ока, половина дня перетворилася на ніч.
У кінці міфотворчого сеансу Чіф почувався набагато краще підготовленим до приїзду американських антропологів.
Після такої поважної просвітницької роботи Софія відчула, що має право спитати Чіфа про Брендана. Яке ж було її здивування, коли той відповів їй зневажливо:
— Та то все дурне!
— Що «дурне»?
— Оповідки про Брендана. Не вірте! То дурні забобони білих!
— Забобони? Навіщо їм забобони?
— Вони розповідають це для самореклами.
— Тобто вони свідомі того, що розповідають брехню? — засумнівалася Софія.
— Ні, вони настільки тупі, що самі вірять у те, що вигадали.
— А ви не вірите?
— В дурниці — ні, — поважно сказав Чіф.
— А не в дурниці?
— Що ви маєте на увазі?
— Скажімо, чи вірите ви в те, що ви походите від Білої Сови?
— Звичайно, це ж очевидно!
— А Брендан — вигадка?
— Так, вигадка. Ну, скажіть мені: як може жінка завагітніти від привида? — обурено спитав її Чіф.
— А як може людина вилупитися з яйця? — замість відповіді спитала його Софія.
Той розвів руками: