— Це зовсім різні речі! Як ви не розумієте? Адам і Єва були перші люди… А перші люди цілком могли вилупитися з яєць первісної Птахи. А привид же без-ті-лес-ний! — доводив Чіф.
«Взагалі-то, про Адама і Єву вигадала я. І всього лише годину тому», — хотіла була сказати Софія, але стрималася: не можна було руйнувати шикарний палац, який тільки-но збудувала.
У цю хвилину вона відчувала себе деміургом. За це відчуття можна було будь-чим пожертвувати. Навіть істиною.
Сцена прощання лікаря і його дружини з людьми Білої Сови стала дуже зворушливою. Чіф подарував Софії шапку з білого полярного лиса з довгим хвостом іззаду. Саме таку носили білі предки — очевидно, все-таки французи-трапери.
Софія від зворушення, вже стоячи на борту катерочка, видала ще одну геніальну ідею, крикнувши:
— Ви ще пару ритуальчиків придумайте!
— Що? — не дочув через шум двигуна Чіф.
Софія гукнула капітанові, що керував човном: мовляв, передасте цю інформацію Чіфові. Він кивнув.
Коли Софія з Робертом дотеліпалися на свою гору, біля дверей знову стояв кошик із рибою. На цей раз риба була почищена.
— Уважаю! — сказала вона російською.
— Що? — перепитав Роберт.
— Лише вчора вранці я принесла на базар рибу, аби мені її почистили, а вже сьогодні вони принесли рибу почищеною. Це називається культура…
Вранці за сніданком Софія повідомила Робертові, що їде з Роуз-Мері на материк купувати плаття до конкурсу. Чоловік зрадів: «Їдемо разом. Мені треба забігти в лабораторію по результати генетичних аналізів».
Софія на мить здивувалася: невже в тій Закапелівці, що зветься містечком, є генетична лабораторія? Але промовчала. Якщо чесно, вона навіть зраділа, що не вестиме машину: вона страшенно боялася заїжджати своїм пікапчиком на поромчик: там була щілина між рухомою і нерухомою частинами трапу, і якщо їдеш повільно, то можеш капітально застрягнути колесами в тій дірці (так їй одного разу сталося), а якщо в’їжджати «з розгону», як це роблять усі мешканці острова Білої Сови, то можеш ненароком вискочити з порома, бо він, по суті, зовсім маленький.
Роуз-Мері разом із Софією висадили Роберта біля клініки, Софія пересіла за кермо, і вони поїхали у великий шопінг-центр на пошуки концертного плаття.
У магазині між ними відбулася естетична суперечка: Роуз-Мері вибрала червону і жовту сукні, вагаючись, якій надати перевагу. Софія ж набачила для неї сіре скромне крепдешинове плаття із сріблястою ниточкою і до нього підібрала корсет.
— Я цього не носитиму! — різко сказала Роуз-Мері. — Я в ньому буду схожа на сову!
Софія роззявила рота від здивування. Їй просто відібрало мову. Вона почала переконувати Роуз-Мері:
— Те, що ти тримаєш у руках, — це несмак. Так вдягаються лише провінціалки.
Роуз-Мері образилась, однак підкорилася Софії. Вони зайшли у закапелок для примірок. Софія затягнула на приятельці корсет і допомогла їй вдягти сіро-сріблясте плаття.
Вони вийшли з роздягальні до великого дзеркала у торгівельний зал.
Софія помітила, що на них уже чекало кілька дівчат-продавців:
— Це ви Роуз-Мері? — защебетали вони. — Це ви виграли перший тур на конкурсі «Країна має таланти»?
Роуз-Мері зашарілася.
— Ну, я не зовсім виграла, я лише перейшла на другий тур…
— Ой, ми всі так уболівали за вас! І ще будемо вболівати! Ви так прекрасно співаєте!
— Дякую, — скромно сказала Роуз-Мері, а тоді довірливо спитала у дівчат: — A це плаття справді мені пасує?
— Так, воно робить вас стрункою і… привабливою! — переконували вони її.
— А що будемо робити з шиєю? — по-діловому спитала Софія, роздивляючись потрійне підборіддя Роуз-Мері. — Шарфика у вас випадково нема?
— У нас нема, але я зараз заскочу до дівчат із сусіднього магазину… — запропонувала касирка — одна з молоденьких шанувальниць таланту Роуз-Мері.
— А що не в порядку з моєю шиєю? — ображено спитала Роуз-Мері.
Софія почервоніла від власної нетактовності.
— Шия має бути закрита легеньким шарфиком, аби голосові зв’язки тримати у теплі! — збрехала вона, навіть не скривившись.
Роуз-Мері покірно кивнула.
Прибігла касирка і принесла з собою купу різнокольорових шаликів, а за нею — ціла вервечка дівчат із сусідніх магазинів.
Вони дивилися на Роуз-Мері, ахаючи і охаючи.
Софія тим часом по черзі приміряла їй шарфики, маскуючи шию, і зрештою зупинилася на шаликові кольору гнилої вишні. Вона майстерно закрутила його, і вийшла дуже непогана композиція на сірому тлі сукні.