— Що то було? — спитала вона у Роуз-Мері.
— То був Брендан, — перелякано відповіла та.
— Ти його бачила?
— Так, на власні очі.
— Ти впевнена?
— Ага… Він проїхав крізь тебе разом зі своїм порожнім візком. Я від страху мало не вмерла… А ти нічого не пам’ятаєш?
— Я бачила зелене світло, а ти?
— О, так це була зелена блискавка, яка тебе пронизала… Тепер ти… Тепер… — затнулася вона. — Тепер ти будеш вагітна…
Софія стрепенулася:
— Що?! Я — вагітна? Від привида? Що за дурниці!
Її занудило. Вона ледь добігла до туалету і позбулася сніданку над унітазом.
— Невже це стається так швидко? — делікатно спитала Роуз-Мері в Софії.
— Що саме?
— Ну, починає нудити від перших хвилин вагітності?
— Тіпун тобі на язик! Я не вагітна!
— Ну, добре, добре… — примирливо сказала Роуз-Мері. — Ти маєш відпочити. Купуй свою фарбу і пішли звідси, тобі треба подихати свіжим повітрям.
«Я півтора року тільки те й роблю на тому клятому острові, що дихаю свіжим повітрям…» — зловтішно прокоментувала Софія останні слова, але мовчки.
Історія, розказана Роуз-Мері
Ти знаєш, мене на острові Білої Сови вважають «Брендановою дитиною». Але я так себе не почуваю. З дитинства з нами жив тато. Власне, всі вважали його моїм вітчимом, але для мене він був тато. Не знаю, як так сталося, але ми навіть зовні схожі, як дві краплі води. Кажуть, що люди, які довго живуть разом, стають подібними… Я свого вітчима називала татом, а Брендан — то був мій батько. Відчуваєш різницю?
Вже зараз, коли мені далеко за тридцять, я почала про це часто думати. Розумієш, з дитинства мама мені регулярно втовкмачувала в голову, що мій батько — Брендан. Зараз мені це видається чимось штучним. Чому вона так на цьому наголошувала? Невже лише для того, щоб я не подумала, ніби тато (тобто вітчим) — мій рідний батько? Але я й не збиралася так думати… А був мій тато лагідний, тихий… нікого не ображав… маму дуже любив. Мама теж його любила.
Вони ніколи не сварилися. Я пам’ятаю лише одну їхню сварку. Було це так: мама в черговий раз розповіла, як вона завагітніла від Брендана. Цю історію вже всі знали напам’ять, а вона все патякала про це за кожної нагоди, неначе боялася, що хтось засумнівається в її правдивості… Вона вже так усім набридла, як гірка редька. І навіть не сама історія всіх дратувала, а те, як мама її розповідала: так, неначе учениця, що визубрює урок і повторює його, як папуга, не розуміючи слів.
Якось, коли зібралися всі родичі на татів день народження, вона знову почала розповідати, як її пронизала зелена блискавка… А тато тоді дуже випив.
«Ну, скільки можна про це триндіти! — розлютився він. — Ти як зіпсована платівка!»
Він вийшов з дому, грюкнув дверима, сів на човна, і його не було вдома кілька днів.
Коли він повернувся, мати йому не дорікнула жодним словом. Але з того часу більше не розповідала тієї історії.
— А ти сама віриш, що твій батько — привид? — спитала Софія.
— Звичайно! — абсолютно щиро сказала Роуз-Мері.
Софія промовчала. «Цікаво, якщо я народжу дитину від Брендана, ким я буду для Мері-Роуз? Мачухою? Ні, не те. Брендан полігамний, значить, я буду однією з жінок його гарему. А отже, діти його дружин — це певною мірою і мої діти! От прикол! Моя доця Роуз-Мері старша від мене!»
— Слухай, Роуз-Мері, а Брендан коли-небудь приходив у гості до твоєї матері? Перевідати її, тебе?
— Ні, ніколи. В нього немає такої звички.
— Тобто в нього зовсім немає батьківської відповідальності?
— Як же вона може у нього бути? Він же привид!
«Так воно, мабуть, і є… Логіка залізна».
Вони наблизилися до пристані, де вже стояв пором. Софія побачила здаля Роберта, і її охопило дивне відчуття незручності: як вона йому гляне в очі після того, як її зґвалтував Брендан?.. Але вона відразу згадала «голубочків» і подумала зловтішно: «От ми й поквиталися!».
Однак, під’їхавши впритул до Роберта, вона побачила, що біля нього стоїть та сама жінка, що була з ним у ресторані.
«Невже зараз буде сімейна сцена, розборки і скандал?» — стривожилася вона.
Однак Роберт був абсолютно спокійним. Ніщо не свідчило про небезпеку. І це її заспокоїло.