— Люба, це лікар Макгінен. Лоро, а це моя довгождана дружина Софія.
— Лора.
— Софія.
— Дуже приємно.
— Навзаєм.
— Доктор Макгінен допомагає мені в одній справі. Я тобі вдома розповім.
«Слава Богу, що я не піддалася на спокусу влетіти в ресторан і видряпати обом очі!..», — тільки й подумала Софія.
Вони пливли на поромі додому, і Софія мріяла про те, як залізе в ліжко, виспиться і забуде всі пригоди, що з нею сталися за цей день.
Проте не так сталося, як гадалося…
На горі їх чекала ціла делегація з острова Одноокого Песця. Це були люди Білої Сови.
«Головне — не переплутати, — сказала собі Софія. — Люди Білої Сови живуть на острові Одноокого Песця, а на острові Білої Сови живуть нащадки європейців».
Делегація прибула до Софії по консультацію. Після Софіїного від’їзду Чіф зібрав Велику раду з представників усіх навколишніх островів, а також із материкової лінії, тобто звідусіль, де жили люди Білої Сови. Природно, що це були чоловіки. Вони порадилися і приїхали до Софії. Справа була прозаїчна: від того, яке рішення приймуть американські антропологи щодо цінності їхньої культурної спадщини, залежало, чи нададуть їхнім поселенням звання «пам’яток усної культури», чи ні. А це, відповідно, впиралося в фінансову підтримку. Словом, Софія була їм потрібна як експерт.
— А чи можна це зробити завтра? — жалібно проскиглила вона.
— Щоб зібрати всю Велику раду, мені довелося розіслати двадцятеро гінців і відірвати цих людей від їхніх господарських і сімейних справ, — пояснив Чіф тоном, що не терпів заперечення.
— Я ж не антрополог… — спробувала відпроситися вона. — Знайдіть собі людину, яка на цьому знається…
— О, ви дуже добре на цьому знаєтеся, — з повагою промовив Чіф.
«Просто я вмію логічно мислити», — уточнила Софія про себе.
— Ви знаєте, що це проти закону? — втрутився в розмову Роберт. — Ви хочете обманом дістати гроші?
Софія готова була погодитися з ним, проте в цю мить гості виклали на стіл купку шкурок білого песця (напевно, за старим траперським звичаєм), і вона різко змінила свою думку.
— Як ти не розумієш, Роберте! Справа не в грошах. Справа в пошуках ідентичності. Люди хочуть, зрештою, з’ясувати для себе, хто вони і до якої культури належать!
Роберт від несподіванки замовк. Люди Білої Сови ствердно закивали головами. Версія про «ідентичність» їм явно сподобалася. Роберт був переможений.
«От ніколи не думала, що ця демагогія про ідентичність мені колись знадобиться!»
Подарунок треба було відпрацьовувати. І Софія приступила до роботи. Спершу вона попросила членів Великої ради розповісти про те, хто з них що знає про їхній народ, чи то пак, про спільноту людей Білої Сови, і зліпила для себе з різних клаптиків їхніх свідчень невеличке резюме.
Метиська спільнота Білої Сови — це, по суті, суміш індіянської (тобто автохтонної) культури і приїжджих, тобто європейців. Першими в ці краї приїхали французи, які займалися траперством і спонукали одне автохтонне плем’я (один рід якого вів свій родовід від Білої Сови і носив її ім’я) до співпраці. Оскільки французькі трапери приїжджали сюди без жінок, то вони «одружувалися» (звичайно, неофіційно) з місцевими автохтонками, які були для них не лише коханками, але й чудовими партнерками з бізнесу. Вони допомагали французам вижити в суворих умовах північної природи, оскільки знали, як розвести вогонь у найлютішу завірюху; поставити серед зими намет біля вогнища так, щоб було тепло і щоб усередину не заходив дим; як вистежувати хитрого звіра; як не вмерти з голоду, коли закінчуються всі продовольчі запаси.
Місцеві жінки вели ділові переговори між траперами й автохтонним населенням, допомагали здійснювати обмінні операції… Трапер часто не обмежувався однією жінкою, міг мати двох чи навіть трьох. Усе залежало від того, чи міг він їх забезпечити. Деякі трапери «осідали» в тих краях назавжди, а деякі, заробивши добру копійку, поверталися назад у Францію, покинувши всіх своїх жінок і дітей, котрі й утворили перше покоління метиської спільноти, яка з невідомих причин узяла собі ім’я одного з тотемів місцевого роду, тобто назвала себе людьми Білої Сови. Їхні родинні поселення розташовувалися на материку вздовж узбережжя, а їхні території кочівлі поширювалися і на острови. Спільнота розросталася, і деякі сім’ї осідали на островах, перекваліфікувавшись на рибальство, бо приблизно в цей час почався «рибальський бум». Сюди мігрували ірландці, оселялися на південь від метисів і по материку, і на островах. Тоді це був рай для рибалок: тут водилася незліченна кількість тріски, на яку в Європі був величезний попит.