Отже, на відміну від перших європейців-французів, ірландці цікавилися рибальством. Вони не заходили вглиб материка. Ірландці приїжджали сім’ями, тож рідко одружувалися з місцевими жінками.
З певних причин острів Білої Сови заселили саме вони. І протягом тривалого періоду там був місцевий торговельний центр. Власне, там не стільки купували й продавали, скільки обмінювалися: шкурки на рибу, рибу — на шкурки.
Ірландці й метиси активно торгували і спілкувалися між собою, але майже не змішувалися. Тим більше, що адміністративна субординація у них різна: вони підпорядковуються різним державним територіально-адміністративним органам. Люди Білої Сови не ставляться ревниво до того, що на острові їхньої покровительки живуть не вони. «Так сталося», — знизують вони плечима.
Про справжню сову, яка живе в гнізді над хатиною лікаря, вони не чули. Це вже не їхній фольклор.
— Ну, що ж… Що будемо робити? — спитала Софія, навіть не уявляючи, що порадити членам Ради. — Отже, спершу уявімо собі антропологів, які приїдуть сюди, і те, що їх цікавитиме. Їх цікавитиме екзотика. І чим більше екзотики ви їм покажете, тим буде краще. Вам треба зробити шоу… Але так зробити, щоб вони не здогадалися, що це шоу. Ясно?
— Ясно! — в один голос відповіли чоловіки.
— Записуйте! — наказала Софія, просто щоб відтягнути час. Чоловіки почали поспішно шукати папір і ручку і, природно, не знайшли.
— Ну, добре, записуватиму я. Це буде ваша інструкція. Ясно?
— Ясно.
— Її треба буде уважно прочитати і чітко дотримуватися.
— Ясно!
— Отже, що цікавитиме антропологів? Насамперед: як ви полюєте і як ви рибу ловите… До речі, як?
— Як, як? Як усі… — відповіли чоловіки.
— Е ні, любі мої. Їх цікавитиме, що ви робите не так, як усі… Де ваші дідівські пастки, капкани, гачки і що там іще у вас є?
— Та ми вже давно ними не користуємося…
— Витягайте все на світ Божий, почистіть, помастіть, полатайте, поремонтуйте і розкладіть на полички так, неначе ви щодня ходите з усім цим на полювання і риболовлю…
Чіф кивнув головою.
— Хтось пам’ятає, як цим користуватися?
Чоловіки перезирнулися…
— Та ми лише в дитинстві робили це разом з дідусями.
— Отож-бо! Коли прийдуть антропологи, ви повинні їм усе розказувати так, неначе ви цим користуєтеся щодня. І щоб у них навіть сумніву не закралося. Ясно?
Чіф кивнув.
— Далі… Що ви їсте?
— Як що? Те, що й інші…
— Мабуть, чіпси, пиво, кетчуп і бургери?
Чоловіки вже самі відчули, що харчуються «неправильно».
— Не годиться. Як приїдуть антропологи, ви мусите мати при собі в’ялене м’ясо, солену рибу…
Софія включила в інструкцію і форму одягу, інтер’єр будинків, «дизайн» могил на кладовищі.
— Що ще? — задумалася вона.
— Ви казали ритуальчик придумати… — обережно натякнули їй люди Білої Сови.
— Ну, з цим буде складніше… Я з ритуальчиків не експерт. Мій єдиний ритуальний досвід — це участь у вертепі… Та й то в далекому дитинстві. І лише один раз. Так що, вибачайте… — чоловіки розчаровано дивилися на неї. — Стоп! — осяйнуло її. — А давайте зробимо метиський вертеп!
Очі Софії загорілися. Чоловіки ще не розуміли, про що йдеться.
— Я маю на увазі різдвяну виставу, з якою ви нібито ходите від хати до хати.
— А-а, — здогадалися ті.
— Головне — поводитися так: натякніть антропологам, що ви таке маєте, а коли вони вас попросять це показати, відмовляйтеся… Мовляв, ви ніколи цього не робите «на замовлення», а лише виконуєте як різдвяний ритуал і тільки на Різдво. Як сакральне дійство. Так, так, слово «сакральне» тут ключове. Тоді вони попросять вас розказати про те, що діється у різдвяній виставі. І тоді ви, зціпивши зуби, неохоче погодитеся показати її. Ясно?
— Ясно.
— Коли приїжджають антропологи? — спитала Софія.
— У четвер!
— О’кей! Завтра приходьте по сценарій, післязавтра репетиція!
Чоловіки слухняно кивнули. Справу було завершено.
— Ну, і що ти робиш? — докірливо спитав Роберт Софію, коли люди Білої Сови пішли з хати, тримаючи інструкцію, як «священний предмет».
— Я конструюю нову ідентичність, Роберте. Я — Деміург! — пафосно промовила Софія і сама в це повірила.