— Чи він, бува, не захворів?
— Хто його зна…
Софія уважно подивилася на Елен: вірить чи не вірить? Здається, вірить.
— А взагалі, що ви знаєте про Брендана? Хто він був у минулому житті? — поцікавилася вона у місцевої авторитетки.
— Ну… Наш отець каже, що це був священик, який навертав місцеве населення на християнську віру, і вони його закляли, чи що… Але мій дід мені розказував інше.
Оповідь Елен про Брендана
У моряків є свій покровитель. Святий Брендан. Це ще з Ірландії, або Шотландії, або з Британських островів. У нас колись була своя капличка на острові. Капличка, де всі моряки просили святого Брендана стати їм у поміч, поки вони будуть у морі. Це недалечко від маяка. Він завжди допомагав. Треба було запалити лампадку, щось принести йому… Чи свічку, чи мідяки… Казали, що це діяло безвідмовно.
А коли бувало так, що в морі траплялася з рибалками халепа і вони не поверталися, то з’ясовувалося, що вони перед тим не встигли «забігти» до святого Брендана, до каплички. Отак-то.
А пізніше що сталося?
Люди перестали вірити в святого Брендана. І він пішов з каплички…
— Це все? — спитала Софія, впіймавши себе на тому, що не вперше ставить це запитання.
— Принаймні, це все, що я чула від діда.
— Значить, святий Брендан почав «гуляти» по острову не так давно? Приблизно за часів молодості вашого діда?
— Виходить, так.
— Але чому він тоді так змінив свою спеціалізацію?
— Що ви маєте на увазі?
— Ну, був собі нормальний святий, покровитель моряків… а став якимось сексуальним маніяком, вибачте на слові…
— Як ви його назвали? Сексуальний маніяк? — замислилась Елен. — Адже й справді! Те, що він робить, ніяким іншим словом і не назвеш! Ти ба, а я про це ніколи не думала!
— Мені здається, час припинити його походеньки…
— А як?
— Ну, не знаю… Повернути його в капличку…
— А як?
— Як, як? Хіба я знаю? Це ж ваш Брендан! — випалила Софія і знову впіймала себе на тому, що повторюється.
Жінки стояли біля хатини Доллі-Моллі й дивилися на море.
— Знаю! — вже вкотре осяйнуло Софію.
— Кажіть!
— Пішли до мене!
Вдома жінки посідали за стіл, і Софія почала:
— Щоб привид Брендан знову став святим Бренданом, треба зробити його попереднє житло, тобто капличку, привабливою. Що з нею зараз?
— Я там не була сто років. Але коли була, то там було все завалено.
— Отож-то. Тому він і тиняється… Розумієте? Треба відбудувати його капличку, освятити її й відновити старий звичай ушанування святого Брендана. І він повернеться до своїх поважних обов’язків оберігати ваших чоловіків у морі! І не пхатиме носа до молодих дівчат!
— Правильно! — зраділа Елен. — І треба зробити це негайно!
— Давайте завтра разом підемо туди і подивимося, що там залишилося і що треба зробити! — запропонувала Софія.
— Так, голубонько! Завтра і підемо! — Елен дивилася на Софію закоханими очима. — Як шкода, що вас не було з нами раніше! — з пафосом промовила вона на прощання.
Софія була щаслива. Деміургічні функції тішили її.
Приготувавши нашвидкуруч вечерю, вона взялася дофарбовувати будинок у темно-жовтогарячий колір. Помалювала також столик і лавочку. Хатинка мала вигляд великодньої крашанки, провареної у цибульному лушпинні. А білі вікна нагадували зварений яєчний білок, що виринає після зняття шкаралупи з великоднього яєчка.
На душі стало тепло і приємно.
Софія забігла в хату помішати борщ. Тут повернувся з роботи Роберт, він чхав і кашляв.
— У тебе знову алергія? — стурбувалася Софія.
— Так!
— Треба залізти на вершечок нашої скелі…
— Невже ти збираєшся руйнувати гніздо сови?
— Ні.
— То навіщо туди лізти?
— Не знаю. Просто так. Дослідницький інтерес. До речі, як твої наукові дослідження?
— По-всякому, — ухильно сказав Роберт.
— Сідай вечеряти.
Софія заходилася накривати на стіл. Вона розмірковувала, чи розповідати йому і про випадок у супермаркеті, і про випадок у церкві, і про метричні книги. Вона замислилась: «Роберт — далеко не дурний чоловік. Чи мені так здається? Він повинен був би сам здогадуватися про те, що немає ніякого Брендана. Чому він так уперто доводить мені свою віру в привида?».
Вона зиркнула на нього спідлоба.
«Ні, не варто розпочинати цієї розмови. Надто він зосереджений. Та й узагалі, останній тиждень він став до неї якийсь холодний, чи що… Може, він її розлюбив? Може, він все-таки когось має? Оту лахудру, як її там… Лору».