Натомість Седрик, що вже трохи сп’янів, розповідав про якусь ягоду, якої нема більше ніде у світі, з таким ентузіазмом і натхненням, неначе йшлося про воскресіння Христа. Софія вибігла надвір і нарвала жменьку ягід, яких щодня з’їдала по кілька штук, сидячи на лавочці і милуючись краєвидом.
— Це воно? — спитала вона у Седрика.
Той округлив очі:
— Ти де це взяла?
— Вони тут ростуть біля лавочки. Я регулярно їх їм.
— Ти випадково не витоптала ягідник?
— Не знаю, я якось не замислювалася.
Седрик вибіг надвір і, набравши за хатою паличок, обгородив ягідник. Софія, спостерігаючи за ним, відзначила, що насправді це був не ягідник, а лише один кущик. Ти ба, а вона могла випадково знищити суперендемічну культуру!
Седрик трохи заспокоївся. Софія винесла до столу ще одну пляшку вина.
— Вибачте, що втручаюся у ваші чоловічі дебати, — нагадала про себе Софія, коли їй уже набридло бути пасивним слухачем їхніх балачок, — але чи не помічали ви у мешканців острова дивовижних здатностей, наприклад, блискавичної реакції, якої не мають нормальні люди, чи винятково гострого зору?
— А чому ти питаєш? — в один голос поцікавилися чоловіки.
Софія розповіла їм про випадок із Роуз-Мері, як та ставила голівку програвача на платівку з точністю робота.
— Це цікаве спостереження… Я щось читав у лікаря Макбраєна… Але сам не звертав уваги… — замислився Роберт.
— А я помітив, — додав Седрик, — що місцеві діти мають чудову каліграфію… Причому ця властивість не навчена, а вроджена. І це в часи тотальної комп’ютеризації, коли всі вчителі скаржаться на те, що діти пишуть каракулями. Натомість дитина з острова Білої Сови так виписує свою першу літеру, неначе все життя вчилася каліграфії!
— Це стосується всіх дітей чи лише Бренданових? — поставила провокативне запитання Софія.
— Всіх! — розсміявся той.
Софія вирішила іти «ва-банк»:
— А тепер скажіть: скільки можна баламутити мене розповідями про Бренданових дітей: я вже сама здогадалася, що це — діти інцестуальних пар!
Чоловіки замовкли, немов язики проковтнули.
— Чого ви мовчите? — здивувалася Софія такій реакції.
— Як ти здогадалася? — тихо спитав Роберт.
— «Софія» в перекладі з грецької означає «мудра»! — пожартувала вона. — Єдине, до чого я ще не додумалася, це про зелене світло…
— Тобі не треба цього знати, повір… — сказав Роберт.
— А може, якраз і треба? — загадково всміхнулась вона.
— Що ти маєш на увазі? — перелякано спитав він.
Софія докладно розповіла про випадок, що стався з нею у господарчому супермаркеті, коли «Брендан», за словами Роуз-Мері, проїхав крізь неї з візком.
— Я справді бачила щось зелене, поки не втратила на мить свідомість… — завершила оповідь Софія.
Те, що сталося після цієї фрази, її стурбувало: Роберт, який слухав її з розкритим ротом, кинувся до Седрика, схопив його за барки і почав трясти.
— І хто тебе просив?… — тільки й повторював він.
— Вибач, друже, так вийшло… Я хотів пожартувати, але Софія з переляку послизнулася на розлитій олії, впала і знепритомніла… Але клянусь, лише на мить!
«Фух! Значить, якщо метиська ясновидиця має рацію і я вагітна, то дитина не від Брендана, — подумала Софія і подумки всміхнулася. — Взагалі я і сама про це знала…».
Підпилі чоловіки почали вовтузитися. Софія кинулась їх розбороняти…
«Цікава ситуація… Вони обидва замішані в підтасовці даних… І, напевно, в їхню “шайку” входить і отець… Ага, ще “Брендан”… Якась масонська ложа…».
— Давай, колися щодо зеленого світла! — вчепилася вона до сп’янілого Седрика.
— Чого ти зациклилася на зеленому світлі? — здивувався він. — Технічна сторона — це якраз найлегше в цій справі! Навіть отець Патрик з цим справлявся завиграшки! А це було, як-не-як, понад сто років тому!
— А що найтяжче? — спитала Софія.
— Як завжди: людський чинник. Найтяжче передбачити, коли дівчина тільки-но завагітніє, щоб «наслати» на неї Брендана.
— І як ви це робите на практиці?
— Старим науковим методом спостереження…
— Ви хочете сказати — шпигунством?
— Ну, навіщо такий радикалізм? — почав виправдовуватися Седрик. — До речі, часом отець допомагає…