У цей момент хтось постукав у двері, вона пішла відчиняти.
Це був Ерік, наречений Мегі. Він прийшов запросити Софію і Роберта на весілля. А оскільки в хаті був ще й Седрик, запросив і його.
Всі стали вітати Еріка і потягли його за стіл. Софія почала його частувати. Відкоркували ще одну пляшку, Ерік відразу захмелів.
— Як малий? — поцікавився Роберт.
— Малий — молодець, — усміхнувся той.
І тоді Софія наважилася попросити:
— Ану, Еріку, розкажи нам про Брендана. Як він насмілився втрутитись у ваші з Мегі плани?
Розповідь Еріка.
Ну, що я можу сказати? Я не вмію гарно говорити. Я краще знаю, як ремонтувати двигун у човні, чистити і складати сітки, робити пастки для лобстерів…
Одне слово, я давно вже вчащаю до Мегі. Ми влаштовували побачення вночі на моєму човні. Щоб ніхто не бачив. Ми справді любимо одне одного. Взагалі, ми планували втекти з острова в місто… я б там знайшов роботу… щоб ніхто не заглядав до нас у ліжко.
Але тут цей клятий Брендан…
Того вечора все було як завжди. Я дочекався десятої години. Для рибалок і їхніх жінок на нашому острові це дуже пізній час. Вони вже бачать свій третій сон…
Ну, приїхав. Стою. Чекаю. Її все нема й нема… Заснула, чи що? — думаю я.
Аж тут двері — рип! Дивлюсь, — а це вже осінь, темно, хоч у око стрель, — а вона в самій нічній сорочці, лише з вовняною хусткою на плечах. І боса. «От, — думаю, — дурненька, зараз же замерзне!» — і приготувався зловити її в свої обійми, щоб зігріти, аж тут мені прямо у вічі жмуток зеленого світла… Я розгубився, заплющився, а коли отямився, дивлюсь: сидить на дні човна Мегі і кліпає очима…».
Ерік закінчив оповідь і важко зітхнув.
— А самого Брендана ти не бачив? — спитала Софія.
— Ні, я бачив лише пана вчителя…
— Що?! — вигукнула Софія.
Седрик заспокійливо замахав руками:
— Ми вже з Еріком порозумілися. Власне, я ненавмисне став свідком того, що сталося…
— Що мені подобається у твоїй останній фразі, то це слово «ненавмисне», — пожартувала Софія.
— Це справді сталося випадково. — На скелі над хатиною Мегі та її батьків є ще одне совине гніздо, — пояснював Седрик. — Я не винен, що сова — нічна тварина.
— Можеш не виправдовуватися… Звучить правдоподібно… — розсміялася Софія.
— А як назвали дитя?
— Джоном, як і годиться, за ім’ям померлого Джона Невічного.
— А Брітні як назвала дитину?
— Теж Джоном… Але вона злукавила. Її дитина — не Бренданова, — сказав Ерік. У його голосі не було осуду.
— А чия?
— Хто його зна. Вона ж працювала в пабі на материку. Батьком міг би бути будь-хто.
— А твій малий, значить, — «Бренданова дитина».
— Ми ж бачили зелене світло! — вигукнув Ерік.
— «А трилисник?» — хотіла була спитати Софія, але прикусила язика, бо не хотіла підставляти Еріка.
Але вона поставила це запитання Робертові, коли Ерік пішов. З’ясувалося, що взагалі у всіх острів’ян, не лише у Бренданових дітей, на тілі є родимі плямки, і їх форму можна інтерпретувати довільно. Острів’яни вже звикли до того, що в родимих плямках Бренданових дітей вони вбачають таємний зміст, а у своїх — ні. Інерція звичаю.
Троє друзів сиділи і банячили допізна, обмінюючись різними спостереженнями і розмірковуваннями. Щоправда, Софія не пила. Про всяк випадок. І не тільки тому, що вона могла бути вагітною, а ще й тому, що саме їй довелося везти п’яного Седрика додому.
Учитель жив у флігелі, прибудованому до старої школи. Софія хіба що не несла його на плечах. Однак ця незручність окупилася сторицею: вона одержала нагоду потрапити в Седрикову лабораторію і запхати носа в кожну шпаринку.
Це була абсолютно шикарна майстерня: гербарії, мікроскопи, лінзи, колби з різнокольоровими рідинами, лупи, штативи, пляшечки, мензурки, пробірки, засушені метелики і жуки, фотографії різних тварин і птахів, а також старі фотографії індіянців, метисів, французьких траперів та ірландських рибалок з їхніми шхунами.
У кінці кімнати вона побачила гвинтові сходи. Піднялася по них і опинилась у маленькій обсерваторії. Біля невеличкого віконця стояла підзорна труба, спрямована на гніздо Білої Сови.
Вона зазирнула у вічко. Біла Сова якраз дивилася на неї. Прямо їй в очі. Софія заворожено не могла відвести погляду від окуляра. Круглі жовті совині очі дивилися на неї незмигно. Це тримало Софію в напрузі.