— І як вам тут? Нічого не тривожить?
«Ні, нічого, — мало не сказала Софія, але потім спохопилася, — а чому, власне, я повинна придурюватися?». Тому відповіла:
— Так, отче, мене тривожить ваш органіст.
— Брендан?
— Еге ж, він.
— Чим же він завинив перед вами?
— Нічим не завинив. Просто… Чи правда, що він привид?
— А що, є якісь сумніви?
«Знову одне й те саме», — Софія відчула легеньке роздратування.
— І давно він живе на острові? — Трохи змінила вектор розмови вона.
— Давно, ще з часів першої місії. Він був першим, хто навертав місцеве плем’я індіянців на християнську віру.
— А чому він став привидом?
— Це досить темна історія. Ми не все можемо пояснити. Нам бракує знань про духовний світ… Усе, що я можу сказати, — це те, що це місцеві індіянці зробили його безсмертним.
— А звідкіля така виняткова плодючість? Священикові якось не пасує таким займатися…
— Це ще одне запитання, на яке я не маю відповіді, лише припускаю, що це — певна форма непорочного зачаття… Не в тому сенсі, що мешканці острова щоразу народжують святих чи ангелів, а в тому сенсі, що жінки вагітніють без бруду інтимних стосунків.
— Цікава теорія.
— Це не теорія. Це практика… — зітхнув отець.
Софія замислилася.
— А ви не боїтеся, що діти Брендана почнуть одружуватися між собою і запровадять інцест?
— Не певен, що це було б інцестом. Зачаття ж непорочне… Але на всяк випадок я тримаю це питання під контролем. Я не даю дозвіл на одруження «Бренданових» дітей між собою.
— До вас приходять по дозвіл на шлюб?
— Аякже, це ж маленька громада, яка ізольовано існує принаймні кілька століть. Люди (я маю на увазі не лише Бренданових нащадків, а й усіх мешканців острова) тут не мають певності, чи не беруть вони в дружини свою родичку, тому я звіряю за метричними книгами родовід і після того даю дозвіл на одруження… Власне, це стається рідко, бо…
— Бо що?
— Бо в нас люди вибирають подружню пару зовсім іншим способом… Як би вам це пояснити… Розумієте, страх інцесту спонукав моїх попередників-священиків робити щокілька років спеціальний список дозволених подружніх пар…
— Цікаво… І що?
— Ну, наприклад, у цьому році десятьом молодим людям виповнюється вісімнадцять, і я для кожного складаю список, з ким їм можна одружуватися. Тоді вони дивляться на кандидатів і вибирають поміж ними собі пару. Список оновлюється щороку, бо щороку додається, скажімо, десятеро нових молодих людей, які досягли відповідного віку… Словом, для мене це велика халепа. Багато писанини. Багато роботи з метричними книгами. Я їх уже зашарпав. Жаль, не знаю що залишиться від них наступному священикові.
— Тобто ви простежуєте, щоб, за церковним правом, не було кровної спорідненості до сьомого коліна?
— Скажімо, так, — ухилився від прямої відповіді отець Боніфацій.
— А чому люди не одружуються з кимось поза островом?
— Одружуються. Ті, які виїжджають з острова, одружуються з чужинцями. Але це стається вкрай рідко. З острова їдуть одиниці. Інерція…
— А чому не привозять дружин «з материка»?
— Сюди ніхто не хоче їхати.
«Логічно», — подумала Софія.
— А діти Брендана якось обліковуються? — спитала вона.
— А для «Бренданівців» я веду окрему книгу…
— Чому окрему?
— Тому що жоден священик «на материку» не сприймає нашу історію з Бренданом всерйоз. Кожен наступний священик сміятиметься з мене, якщо побачить, як я в метричній книзі фіксую в графі «батько»: «Брендан, місцевий привид».
— То пишіть: батько невідомий.
— Я так і пишу… В тих «білих» книгах…
Софія ще раз замислилася. Розмова почала по-справжньому її цікавити.
— То що буде, як… — вона затнулася.
— Коли я помру?
— Ну, щось таке… Що буде з тими «забороненими книгами», що буде з обліком Бренданових дітей?
— Буде приблизно щось таке, як після смерті лікаря О’Браяна.
— Тобто?
— Мінятимуться священики, поки один з них не зрозуміє, що все це серйозно і не лишиться тут назавжди.
— Назавжди? — верескнула Софія. — Невже ви думаєте, що ми з Робертом тут лишимося назавжди?
— Так, усі на острові Білої Сови абсолютно впевнені в цьому. І він у тому числі.
— Хто — він?
— Брендан.
Софія вирячила очі. Ця новина її явно не тішила. Де й подівся її піднесений настрій.
— Ми тут не збираємося лишатися надовго! — категорично заявила вона.
— Я так само казав сорок років тому.