Кілька разів на тиждень вони з дівчиною вирушали в чудернацьке селище Санта-Роза, щоб пообідати в кафе або випити в одному з барів на головній вулиці. Там був непоганий книжковий магазин із кав’ярнею, і вони стали частенько туди заглядати, щоб випити післяобідню чашечку лате й погортати New York Times. Власником закладу був уже немолодий бариста на ім’я Тім, який над усе любив побалакати. І от якось Тім обмовився, що подумує продати магазин і переїхати в Кі-Вест. Наступного дня Брюсові вдалося відскіпатися від дівчини й самому насолодитися лате в кав’ярні. Сівши за столиком, він став розпитувати Тіма про його плани щодо книгарні.
Той пояснив, що продаж книжок — непроста справа. Великі торговельні мережі пропонували на всі бестселери дуже привабливі знижки — аж до п’ятдесяти відсотків, — а до того ж тепер з інтернетом і Amazon можна було все купувати, не виходячи з дому. За останні п’ять років закрилося понад сімсот книгарень. Триматися на плаву вдавалося небагатьом. Що далі Тім говорив, то похмурішим ставав.
— Роздріб — штука жорстока,— сказав він принаймні тричі.— Що не роби, наступного ж дня доводиться починати заново.
Брюс, хоч і віддавав належне чесності Тіма, дещо сумнівався в його підприємливості. Це він так заманює потенційних покупців?
За словами Тіма, книгарня давала йому непоганий дохід. Острів облюбувало чимало людей із літературних кіл, зокрема й письменники, які нині публікувалися; був тут і книжковий фестиваль, і гарні бібліотеки. Зрештою, хто-хто, а пенсіонери досі полюбляли читати й витрачали гроші на книжки. На острові було близько сорока тисяч постійних мешканців і десь мільйон туристів на рік, тож потік покупців загалом був досить жвавий. На питання Брюса, скільки Тім хоче за магазин, той відповів, що готовий віддати його за сто п’ятдесят тисяч доларів готівкою без кредиту від продавця і з правом на здачу в оренду. Брюс дещо несміливо поцікавився, чи можна йому поглянути на фінансові документи — лише на звичайний балансовий звіт і на звіт про прибутки та збитки,— але Тімові ця ідея не сподобалася. Він не знав Брюса, і той видавався йому черговим зеленим шалапутом, що безтурботно марнував життя на пляжі за таткові гроші.
— Давай так: я покажу тобі ті документи, але перед тим ти мені покажеш свої,— запропонував Тім.
— Згода,— кивнув Брюс, якому ця пропозиція здалася слушною.
Він пішов, пообіцявши повернутися, але зрештою відклав повторний візит, бо в нього з’явився цікавий задум для поїздки. Трьома днями по тому він попрощався з дівчиною й вирушив у Джексонвілл, щоб придбати нову автівку. Він мріяв про новенький сяйний Porsche 911 Carrera, і саме лише те, що він міг запросто виписати за нього чек, робило спокусу майже болісною. Проте Брюс устояв, і після довгої та запеклої торгівлі обміняв із доплатою свій уже дещо потіпаний Jeep Cherokee на новий. Той був просторішим, а йому саме могло знадобитися більше місця для перевезення багажу. Porsche міг почекати — скажімо, доти, коли Брюс сам на нього заробить.
На нових колесах і з майже не схудлим банківським рахунком Брюс покинув Флориду й вирушив у власну літературну подорож, чимдалі сповненіший радісним передчуттям. Він не мав конкретного маршруту: просто прямував на захід, плануючи доїхати до Тихого океану, повернути на північ, потім назад на схід, а тоді на південь. Час для нього нічого не значив, адже жодних дед-лайнів у нього не було. Він шукав спеціалізовані книжкові магазини і, натрапивши на якийсь із них, день-другий придивлявся, пив там каву, читав, іноді навіть обідав, якщо було кафе. Зазвичай йому випадала нагода поговорити з господарем тет-а-тет і обережно повивідувати корисну інформацію. Брюс говорив їм, що міркує про придбання книгарні й що, правду сказати, йому не завадила б порада від обізнаної людини. Відповіді бували різні. Утім, більшості явно подобалося те, чим вони займаються,— навіть тим із них, хто дивився в майбутнє з тривогою. У цій справі зараз була геть непевна ситуація: торговельні мережі розширювалися, а інтернет-торгівля була таким собі рівнянням із багатьма невідомими змінними. Ходили страшні історії про відомі книгарні, витіснені з ринку по тому, як неподалік від них з’являлися магазини з великими знижками. Деякі спеціалізовані книгарні, вочевидь, процвітали — особливо часто таке траплялося в невеликих студентських містечках, де не було мережевих магазинів,— проте в багатьох інших книгарнях було практично безлюдно, і таке траплялося навіть у великих містах. Крім того, були деякі нові магазини, що, попри всі прикрі тенденції, якнайактивніше розвивалися. Поради були різними: від стандартного «Роздріб — штука жорстока» до «Чому б і не ризикнути — тобі ж лише двадцять три». Але всіх, хто радив, об’єднувало одне: їм подобалося те, чим вони займаються. Вони любили книжки, літературу, письменників, світ книговидання й готові були працювати й спілкуватися з клієнтами допізна, бо вважали цю справу своїм покликанням, і покликанням благородним.
Два місяці Брюс безладно колесив країною, шукаючи скрізь спеціалізовані книгарні. Власник якоїсь книгарні в одному місті міг підказати пару-трійку інших містечок у своєму штаті, і так далі. Брюс заливався літрами міцної кави, проводив час з авторами, які були в турне, купував безліч книжок із автографами, спав у дешевих мотелях — іноді з черговою новою знайомою-книголюбкою,— годинами сидів із продавцями книжок, що були не проти поділитися досвідом і порадами, куштував чимало поганого вина на малолюдних автограф-сесіях, фотографував сотні магазинів усередині й зовні та, ретельно все записуючи, укривав десятки сторінок нотатками. Коли подорож добігла кінця, Брюс несамовито втомився, і йому остогидло кермувати. За сімдесят чотири дні він проїхав майже тринадцять тисяч кілометрів і відвідав шістдесят одну незалежну книгарню, серед яких не було й двох, які хоча б віддалено нагадували одна одну. Тепер Брюсові здавалося, що він знає, що робити.
Він повернувся на острів Каміно й знайшов Тіма на тому ж місці в кав’ярні при магазині. Той читав газету, потягуючи еспресо, і виглядав ще змученішим. Тім спершу його не впізнав, але Брюс нагадав:
— Я кілька місяців тому питав про продаж магазину. Ви тоді сказали: сто п’ятдесят.
— Було таке,— відгукнувся Тім, ледь помітно пожвавішавши.— То як, знайшов гроші?
— Лише частину. Я готовий сьогодні виписати чек на сто тисяч, а через рік — іще на двадцять п’ять.
— Це добре, але бракує ще двадцяти п’яти, якщо я правильно рахую.
— Це все, що я маю, Тіме. Тобі вирішувати. Я маю на прикметі, інший варіант.
Трохи поміркувавши, Тім неквапно простягнув правицю, і вони скріпили угоду рукостисканням. Тім подзвонив своєму адвокату й попросив його якнайшвидше все оформити. За три дні всі папери було підписано, й умовлена сума грошей перейшла до нових рук. Брюс закрив магазин на місяць для ремонту й заходився у вільний час вивчати основи книготоргівлі. Тім час від часу заходив у книгарню й охоче ділився з ним своїм знанням тонкощів бізнесу, а ще плітками про клієнтів і ледь не всіх інших торговців у центрі міста. Він щодо всього мав якісь думки й корисну інформацію, і за кілька тижнів Брюс відчув, що готовий власноруч братися до справи.
1 серпня 1996 року відбулося урочисте відкриття магазину, і Брюс постарався обставити цю подію з максимальною помпою. Зібрався чималий натовп, що потягував шампанське й пиво під звуки реґі та джазу, а Брюс насолоджувався моментом. От і розпочався його грандіозний проект: книжковий магазин «бей-букс: новинки й рідкісні книжки» вийшов на ринок.