Выбрать главу

Наступного дня, в середу, Майк Вуд чотири рази телефонував Ламарові Бредшоу на мобільний, проте щоразу йому відповідала служба голосової пошти. Майк залишав повідомлення, але на жодне з них не отримав відповіді. У четвер Бредшоу передзвонив і підтвердив, що пан Кейбл досі їх цікавить, але вже не є об’єктом їхнього розслідування.

Майк поінформував Бредшоу, що його клієнт невдовзі покине країну, і повідомив номер його рейсу й назву готелю в Ніцці, де той мав провести кілька днів із дружиною. Бредшоу подякував за інформацію й сказав, що ФБР не цікавлять Кейблові поїздки за кордон.

IV

У п’ятницю Денні Дербана й Браяна Баєра, відомого також як Джо Рукер, доставили літаком до Філадельфії, а звідти перевезли машиною в Трентон, де після чергового допиту помістили в окремі камери. Невдовзі після цього Денні доставили в кімнату для допитів, де посадили за стіл, дали чашку кави й сказали зачекати. Спеціальний агент Мак-Ґрегор увів у сусіднє приміщення Марка Дрісколла та його адвоката Ґіла Петрочеллі й через однобічне вікно показав їм Денні, який сидів на самоті і явно нудьгував.

— Ми піймали вашого приятеля,— повідомив Маркові Мак-Ґрегор.— Заарештували його у Флориді.

— І?— відгукнувся Петрочеллі.

— І тепер маємо всіх трьох крадіїв, помічених у Бібліотеці Файрстоун. Надивилися?

— Так,— відповів Дрісколл.

Вони вийшли, минули дві двері й увійшли в іншу кімнату для допитів. Коли всі розсілися за маленьким столиком, Мак-Ґрегор промовив:

— Ми не знаємо ваших спільників, але знаємо, що вони були. Хтось мав відволікати увагу зовні бібліотеки, поки ви троє працювали всередині. Хтось іще зламав систему безпеки й мережу електропостачання кампусу. Отже, вас було принаймні п’ятеро, а може, й більше — і розповісти про це можете нам тільки ви самі. Скоро ми добудемо рукописи, і тоді вам загрожуватиме новий букет звинувачень. Ми готові піти з вами на неймовірну угоду, пане Дрісколле. Ви все нам розповідаєте й виходите на свободу. Усі звинувачення з вас буде знято. За програмою захисту свідків ми поселимо вас у комфортному місці, забезпечимо чистими документами, пристойною роботою — усім, чим захочете. Проте якщо буде призначено судовий розгляд, ви, звісно, матимете знов явитися до нас, аби надати свідчення. Але я, правду сказати, сумніваюся, що до цього дійде.

Восьми місяців за ґратами Марку вистачило з лишком. Досі проблема була в Денні, але тепер, коли його було нейтралізовано, Марк міг зітхнути з полегшенням. Загроза відплати значно зменшилась. Трей не відрізнявся жорстокістю, а до того ж мусив весь час переховуватись. Якщо Марк назве їм його справжнє ім’я, то дуже ймовірно, що його невдовзі піймають. Ахмед був комп’ютерним задротом і хирляком, який боявся власної тіні, — здавалося неймовірним, що йому може спасти на думку помста.

— Мені треба подумати,— сказав Марк.

— Ми це обговоримо,— додав Петрочеллі.

— Гаразд, сьогодні п’ятниця — у вас є вихідні, щоб прийняти рішення. Я повернуся в понеділок вранці. Після цього пропозицію про угоду буде відкликано.

У понеділок Марк прийняв їхню пропозицію.

V

У вівторок, 19 липня, Брюс Кейбл вилетів із Джексон-вілла в Атланту, де сів на прямий рейс до Парижа компанії Air France, а звідти за дві години вилетів у Ніццу, прибув туди о восьмій ранку й узяв таксі до La Perouse — стильного бутик-готелю на березі моря, який вони з Ноель знайшли під час першої спільної поїздки до Франції десять років тому. Вона чекала на нього у вестибюлі в короткій білій сукні й елегантному солом’яному капелюсі з широкими крисами й виглядала справжньою француженкою. Вони поцілувалися й обнялися так, ніби не бачилися багато років, а тоді, узявшись за руки, попрямували до тераси біля басейну, де замовили шампанське й знов поцілувались. Коли Брюс зізнався, що зголоднів, вони піднялись у номер на третьому поверсі й замовили туди обід. Влаштувавшись на терасі, вони взялися їсти, купаючись у сонячному промінні. Унизу в обидва боки на кілька кілометрів простягався довгий пляж, а справа за ним було видно Лазуровий берег, який прокидався під променями ранкового сонця. Брюс уже кілька місяців не брав собі вихідних, тому був готовий розслабитися по повній. Подрімавши декілька годин, він позбавився нездужання від зміни часового поясу, і вони з Ноель пішли в басейн.

Він, як завжди, запитав про Жана-Люка, і Ноель сказала, що в того все добре. Брюс передав йому привіт. Вона своє чергою запитала про Мерсер, і Брюс усе їй розповів. Він сумнівався, що колись іще з нею побачиться.

Ближче до вечора Брюс і Ноель вийшли з готелю й за п’ять хвилин дісталися пішки до Старого міста — трикутного району, який мав багатовікову історію й був чільною пам’яткою Ніцци. Змішавшись із натовпом туристів, вони поволі йшли через жваві вуличні ринки, розглядали вітрини бутиків на тісних вулицях, якими не могли проїхати автівки, ласували морозивом і кавою в одному з численних кафе просто неба. Вони блукали провулками, не раз збивалися зі шляху, але щоразу швидко зорінтовувалися. Варто було повернути за ріг, і там одразу було видно море. Вони часто бралися за руки, весь час трималися разом, й іноді здавалось, ніби їх тягне одне до одного якась невидима сила.

VI

У четвер Брюс і Ноель встали пізно, поснідали на терасі і, прийнявши душ і одягнувшись, знов пішли в Старе місто. Вони неспішно крокували через квіткові ринки, захоплюючись неймовірним розмаїттям квітів, багато з яких навіть Ноель не знала. Потім зайшли в іще одне кафе, де випили по еспресо, спостерігаючи за великим натовпом навколо барокового собору на площі Россетті. Ближче до опівдня вони поволі підібралися до краю Старого міста, до трохи ширшої вулиці, якою, хоч і з труднощами, час від часу проповзали машини. Там вони зайшли в антикварний магазин, і Ноель поговорила з власником, після чого майстер відвів їх у невеличку майстерню в задній частині магазину, заповнену столами й шафами на різних етапах реставрації. Показавши на великий дерев’яний ящик, майстер повідомив Ноель, що той щойно прибув. Перевіривши прикріплений біля одного з його кутків ярлик з інформацією про доставлений товар, вона попросила відкрити ящик. Майстер приніс дриль і почав вигвинчувати дюжину п’ятдесятиміліметрових шурупів, на яких трималася кришка. Він працював повільно й методично, і було очевидно, що він має багаторічний досвід роботи. Брюс стояв поруч, уважно спостерігаючи, а Ноель, здавалося, більше цікавив інший старий стіл, який стояв поблизу. Коли роботу було закінчено, Брюс із майстром зняли кришку й відставили її вбік.

Ноель щось сказала майстрові, і той зник. Брюс вийняв із ящика товстий шар пакувального наповнювача, і перед їхніми очима враз постав письмовий стіл Мерсер. Під його кришкою були три ящики, але їхній лицьовий бік був муляжем, що приховував тайник. Озброївшись молотком-цвяходером, Брюс обережно відігнув панель. За нею лежали п’ять однакових кедрових футлярів, виготовлених на особливе замовлення Брюса майстром-столяром на острові Каміно.

Там були «Ґетсбі» й компанія.

VII

Зустріч розпочалася о 09:00, і все вказувало на те, що вона затягнеться надовго. Довгий стіл уже був завалений паперами, ніби за ним працювали багато годин. На дальньому кінці було встановлено великий екран, а біля нього стояло блюдо з пончиками і два кавники. Агент Мак-Ґрегор і ще три ФБР-ники сиділи з одного боку, а на іншому розмістився помічник прокурора Карлтон в оточенні похмурих молодиків у темних костюмах. В іншому кінці столу сидів Марк Дрісколл, а зліва від нього — його вірний адвокат Петрочеллі.

Марк подумки вже смакував вихід на свободу й життя в новому світі. Він був готовий викласти все.

Мак-Ґрегор заговорив перший:

— Почнімо з вашої команди. Усередині бібліотеки вас було троє, чи не так?