Мак-Ґреґор вийшов із приміщення, побалакав із колегами, а потім попрямував до кімнати Джеррі. Всівшись на стілець, він посміхнувся й після довгої паузи спитав:
— То як, Джеррі, мовчимо далі?
— Мені потрібен адвокат.
— А от твій приятель Марк виявився говіркішим.
Джеррі насилу ковтнув слину. Він мав надію, що Маркові вдалося виїхати з міста на потягу. Отже, ні. Що ж, у біса, сталося? Як їх могли так швидко злапати? Учора цієї ж години вони в мисливському будиночку грали в карти, пили пиво й смакували свій ідеальний злочин.
Але ж Марк не міг так одразу розколотися.
Мак-Ґреґор вказав на ліву руку Джеррі й запитав:
— У вас тут пластир. Порізалися?
— Мені потрібен адвокат.
— Лікар, кажете, потрібен?
— Адвокат.
— Гаразд, гаразд. Піду шукати вам адвоката.
Він вийшов, грюкнувши дверима. Джеррі поглянув на своє зап’ястя. Хай йому грець, невже?..
XVI
Ставок огорнули сутінки, і Денні, змотавши волосінь, почав гребти до берега. Холодок від води пробирався під його легку куртку, і він думав про Трея і про те, що взагалі-то не дуже йому довіряє. Треєві був сорок один рік, і його двічі ловили з украденим. Першого терміну він відсидів чотири роки, перш ніж утекти, а з другого спромігся втекти вже через два роки. Особливо Денні турбувало те, що обидва рази Трей розколовся й настукав на своїх спільників, щоб зменшити свій термін. Для професійного злодія це був непростимий гріх.
Отже, Денні не мав сумнівів, що саме Трей був у банді слабкою ланкою. Коли Денні служив рейнджером, то брав участь у війнах і не раз ризикував життям у стрілянині. Він втрачав друзів і багато разів убивав. Він розумів страх — але ненавидів слабкість.
XVII
У четвер о восьмій вечора Денні й Трей пили пиво й грали в джин-раммі. Вони відклали карти, дістали свої пристрої Sat-Trak, відправили повідомлення й стали чекати на інших. За кілька секунд почулося «Чисто» від Ахмеда в Баффало. Але від Марка й Джеррі не було нічого. Марк мав зараз їхати на потягу: поїздка з Рочестера до Нью-Йорка забирала шість годин,— а Джеррі мав бути в себе вдома.
Наступні п’ять хвилин ішли водночас заповільно й зашвидко. Ситуація була незрозуміла. Пристрої мали працювати: їхній якості позаздрило б навіть ЦРУ, і коштували вони цілого статку. Але ж ці двоє мовчать... Що це може означати? О 20:06 Денні встав і промовив:
— Треба збиратися. Складаємо в сумки все необхідне й готуємося тікати, ок?
— Ок,— відгукнувся явно стривожений Трей.
Вони кинулися до своїх кімнат і стали щодуху запихати речі в полотняні сумки. За кілька хвилин Денні кинув погляд на годинник:
— Восьма одинадцять. О двадцять на дев’яту вимітаємося звідси, гаразд?
— Так, — підтвердив Трей, поглядаючи на свій Sat-Trak. Той мовчав. О двадцять на дев’яту Денні відчинив двері до комори й відімкнув сейф для зберігання зброї. Вони запхнули п’ять рукописів у два армійські речмішки, набиті одягом, і віднесли їх до машини Денні. Потім повернулися в будиночок, щоб вимкнути світло й востаннє нашвидку переконатися, що нічого не забули.
— Підпалимо будинок? — спитав Трей.
— З глузду з’їхав?— роздратовано кинув Денні.— Це лише приверне зайву увагу. Ну доведуть вони, що ми тут були — і що? Ми будемо вже далеко, а слідів рукописів тут нема.
Вони вимкнули світло й замкнули обоє дверей. На ґанку Денні трохи забарився, щоб Трей опинився попереду, а тоді наскочив на нього і, вхопивши обома руками за шию, натиснув великими пальцями на сонну артерію. Трей — немолодий, нетренований і не готовий до такого розвитку подій — не мав жодних шансів проти смертельної хватки колишнього рейнджера. Кілька секунд він сіпався й вивертався, а тоді обм’як. Денні дав тілу впасти на землю й нахилився, щоб стягнути з нього ремінь.
XVIII
Біля Скрантона він зупинився, щоб заправитися й випити кави, а звідти вирушив на захід 80-ю Міжштатною автомагістраллю. Тут діяло обмеження в сто десять кілометрів на годину, і Денні встановив свій круїз-контроль на сто сім. Попри кілька пляшок пива, випитих того вечора, у голові в нього було вже зовсім ясно. З кожним кілометром він поглядав на свій Sat-Trak, встановлений на консолі, але вже знав, що екран не засвітиться і ніхто на зв’язок не вийде. Він вважав, що Марка з Джеррі схопили, і їхні пристрої Sat-Trak прямо зараз вивчають дуже вмілі люди. Що ж до Треєвого приладу, то він разом зі своїм власником був на дні ставка.
Якщо Денні зможе протриматися добу й утекти з країни, весь прибуток належатиме йому одному.
Він припаркувався біля цілодобової перекусної, зайшов усередину й обрав столик із видом на свій пікап. Тоді дістав ноутбук, замовив каву й запитав про вай-фай. Офіціантка сказала йому пароль. Денні вирішив посидіти подовше й замовив млинці з беконом. В інтернеті він подивився, які є авіарейси з Піттсбурга, і забронював квиток до Мехіко з пересадкою в Чикаґо. Далі став шукати інформацію про сховища, обладнані клімат-контролем, і склав їх список. Він їв поволі й знову замовляв кави, усіляко намагаючись змарнувати якомога більше часу. Потім зайшов на сайт New York Times, і його увагу одразу привернула стаття на першій шпальті, розміщена десь чотири години тому. Заголовок великим шрифтом повідомляв: «У принстоні підтвердили крадіжку рукописів Фіцджеральда».
Після доби мовчання й непереконливих спростувань від посадовців університету нарешті надійшла заява, що підтверджувала чутки. Уночі минулого вівторка, коли в кампусі намагалися затримати «активного стрілка», у Бібліотеку Файрстоуна проникли злодії. Повідомлення про стрілка до Служби порятунку були, безсумнівно, відволікальним маневром — і спрацював він на відмінно. Університет відмовився уточнити, яку саме частину колекції Фіцджеральда викрали, обмежившись словом «істотна». Далі було сказано, що розслідуванням вже займається ФБР і таке інше. Подробиць було вкрай мало.
Про Марка і Джеррі— жодної згадки. Денні раптом занервував і вирішив, що час рухатися. Розплатившись, він вийшов із ресторану й кинув свій Sat-Trak у смітник біля вхідних дверей. Тепер жодних зв’язків із минулим. Він був наодинці й на волі, радісно збуджений через такий поворот подій і водночас знервований через новини в пресі. Нині треба було конче покинути країну. Його попередні плани були інакші, але кращого розвитку подій не можна було й уявити. Життя руйнує будь-які плани, а переможцями виходять ті, хто вміє перелаштовуватись на ходу.
Трей був проблемою. Він швидко почав би заважати, потім став би тягарем, і зрештою — баластом. Денні тепер згадував про нього лише мимохіть, а діставшись на світанку до північних околиць Піттсбурга, і зовсім викинув Трея з голови. Ще один ідеальний злочин.
О дев’ятій ранку Денні увійшов в офіс компанії, яка надавала послуги з безпечного зберігання, в Оукмонті, що в передмісті Піттсбурга. Він пояснив службовцю компанії, що шукає невеличке сховище з контрольованою температурою й вологістю для зберігання кількох пляшок дорогого вина. Той показав йому квадратне приміщення площею тринадцять квадратних метрів, яке здавалося в оренду за двісті п’ятдесят доларів на місяць, але щонайменше на рік. Денні сказав, що йому потрібен менший термін, і вони зійшлися на трьохстах доларах на місяць протягом півроку. Він пред’явив посвідчення водія штату Нью-Джерсі, підписав договір від імені Пола Рафферті й заплатив готівкою. Отримавши ключ, він повернувся в приміщення, встановив температуру на тринадцять градусів Цельсія, а вологість на сорок відсотків. Вимкнув світло, попрямував назад коридором, відвертаючись від камер спостереження, і вийшов з будівлі, не потрапивши на очі співробітнику.