Щоб пліт був міцніший, ми вирішили покласти стовбури в два шари — один на один, причому верхні стовбури мали лежати впоперек нижніх. Тоді постало питання — а чи не краще буде замість цих верхніх стовбурів пристосувати дошки з розбитого рятувального човна з «Доброї Надії», які я в свій час зібрав і зробив з них клітку для папуг?.
Але поки ми вирішили цю справу, сталися події, які мало не коштували нам життя і на довгі місяці затягнули від'їзд з острова.
Одної ночі я прокинувся від того, що Вагура поспішно відсував каміння, яке закривало вхід до моєї печери. Хлопці, як відомо, спали надворі у власному курені тут же поблизу.
— Що таке? — крикнув я, схоплюючись.
Хлопець був настільки переляканим, що видавив тільки якесь незрозуміле белькотіння.
— Де Арнак? — спитав я.
В той же час я відкидав каміння зсередини.
— Біля вогнища… — пробурмотів індієць.
Крізь швидко відкритий вхід задиханий Вагура вскочив у печеру. Раптом світло розірвало темряву надворі. Це Арнак роздув з-під попелу вогонь і, з гарячковою поспішністю кинувши на нього гілля, примчав не переводячи подиху до нас. Мов навіжений почав затикати вхід каменями. Я допоміг.
— Він! — застогнав Арнак.
— Хто? Ягуар?
— Так, пане.
Крізь щілини між каменями нам видно було тепер усю галявину біля печери, яскраво освітлену вогнищем.
— Як ви його помітили?
— Підкрався до нашого куреня. Ми крикнули; він повернув назад. Пішов у гущавину. Там сидить.
Я не чув їх крику, мабуть, міцно спав.
Відблиски вогнища спалахували ще якийсь час, але це тривало недовго. Поки світло не завмерло зовсім, я напружував погляд, намагаючись щось побачити поблизу. Дикі звірі не виходять на таке світло, тому я й не сподівався багато побачити, а якщо там справді був ягуар, то він причаївся десь у тіні кущів.
— А може, вам тільки привиділась тварюка? — напівжартома запитав я товаришів. — Чи бува не приснилося вам?
Вкрай обурені, хлопці рішуче заперечили:
— Ні, пане, він був! — запевнив Арнак.
— Я бачив його, бачив! — додав Вагура.
Тимчасом полум'я вогнища зовсім згасло, залишився тільки жар, усе навколо огорнула темрява ночі.
За хвилину Вагура, у якого був чудовий нюх, торкнув мене, шепчучи:
— Чуєш, пане?
Справді, я чув. Це був гострий запах, що час від часу долітав до нас разом з легеньким подихом вітерця. Такий запах властивий хижим звірям.
Незабаром усі сумніви розвіялись, коли ми побачили перед собою на галявині величезну продовгувату фігуру звіра. Виповз із темної стіни чагарника і посувався до клітки з папугами. Усі троє ми бачили його, це був не привид.
Раптом почувся сильний удар і гострий тріск ламаного дерева. Це під тяжкими лапами хижака розвалилася клітка. І в той же час перелякані папуги заверещали і залопотіли крилами.
— Розлетілась на тріски верхня палуба нашого плота, — сказав я з гіркою іронією.
Папуги верещали, мов навіжені. Мабуть, ягуар ловив їх і розривав. Ми чули їх передсмертні крики. Тільки деяким птахам вдалося вирватись. Ошелешені, кружляли в повітрі, важко лопотячи крилами. Сідали поблизу на вершинах дерев і там усе ще верещали. Хвилин за п'ятнадцять стало тихо. Вщух гармидер і біля решток клітки. Ми як тільки могли напружували зір, але нічого не було видно. Ягуар немовби зник.
Та ні, даремні надії! Раптом почувся тріск ламаного гілля і несамовитий від жаху не то вереск, не то свист. Ягуар добрався до ями з зайчиками. Скочив у неї, пробивши покриття з гілля, і ось зовсім спокійно розпочав різню серед наших гризунів. Ми добре чули все. Не поспішав. Жертви не могли втекти з ями. З добру хвилину доходив до нас розпачливий писк зайчиків, а також хрускіт кісток на зубах хижака разом з його цмоканням і часом муркотінням, не знати — задоволення чи люті.
Потім, коли зайчики вже перестали вищати, ягуар вискочив з ями і довго, може, з годину, а може, й дві, кружляв поблизу. При світлі зірок ми часто бачили його на галявині, не далі, як за п'ятнадцять-двадцять кроків од нас. Муркотів, стогнав, часом приглушено і нетерпляче ревів.
— Шукає нову жертву, — шепнув Арнак. — Чує нас нюхом, але не знає, як добратись.
Я розповів хлопцям про свою зустріч з ягуаром у перші дні мого перебування на острові. Хижак міг тоді легко кинутись на мене, але в останню мить немовби злякався. Може, то був інший ягуар?
— Цей самий! — висловив свою впевненість Арнак. — Знаємо його. Він тільки один припливає сюди з материка.